Шановні учасники! Пані та панове!
Почнемо з того, що нам необхідно ще раз визначити пріоритети сучасної російської внутрішньої політики, а також пріоритети зовнішньої політики як на регіональному, так і на міжнародному рівні. За що бореться Росія?
На внутрішньому порядку денному Кремля знаходиться розвиток безальтернативного характеру існуючого уряду і правлячої політичної еліти. Частиною цього завдання є здійснення повного контролю політичних процесів, економіки та засобів масової інформації, включаючи соціальні мережі.
В якомусь сенсі у сучасній Росії відтворюється Радянський Союз; спостерігається багато спільного: повний внутрішній контроль, протидія майже всьому світу та прагнення представити країну як центр істинної духовності, пропонуючи світу найкраще і світле майбутнє. Різниця в тому, що Росія має обмежені ресурси. До її складу не входять 14 колишніх радянських республік, деякі з яких, наприклад, Україна, Казахстан, Узбекистан або Азербайджан, мають у своєму розпорядженні ресурси світового масштабу. Зі зменшенням території зменшився й геополітичний вплив, немає Варшавського договору, а також країн, так званої, «соціалістичної орієнтації»;
Кремль не згоден миритися з чимось меншим, ніж абсолютний внутрішній контроль. Подібно монарху у Російській імперії, в Радянському Союзі був генеральний секретар Комуністичної партії; як показали нещодавні президентські вибори, цей пункт виконано. У Росії немає політичної сили, здатної протистояти Путіну;
Головна мета в сфері міжнародних відносин – повернутися на світову арену як велика держава, регіонально – домінувати над сусідніми державами, маючи гарантований беззаперечний вплив. Ці дві мети Кремль сприймає в комплексі, одну мету неможливо реалізувати без реалізації іншої.
Такий підхід, що його застосовує Росія, не залежить від зовнішньої політики і політики безпеки її сусідів. Тому навіть при реалізації конструктивної політики грузинського або українського уряду щодо Москви побоювання Росії залишаться в силі, оскільки максимальний ефект політики, яка реалізується нашими урядами, може полягати в тому, що Росія змінить свою тактику, у той час як її стратегічні цілі залишаться незмінними.
Чи буде Росія продовжувати таку ж політику в найближчі роки, або Кремль змінить курс? Змінити – підходяще слово, оскільки всі в цьому залі, припускаю, згодні з гіпотезою, що радикальні зміни політики Росії не будуть відбуватися ні всередині країни, ні на регіональному або міжнародному рівні.
Як Росія буде діяти в цих умовах? Відповідь на це складне запитання або, щонайменше, натяк – це звернення президента Путіна до Державної Думи 1 березня, в якому фактично озвучена його передвиборна програма.
Те, що відбувається в Росії, безпосередньо впливає на Грузію й Україну. Зрозуміло, при визначенні наших зовнішньополітичних пріоритетів ми повинні враховувати події, що відбуваються в Росії, і російський фактор у цілому. Тому безпосереднім інтересом Грузії є те, як російське керівництво бачить і оцінює свої перспективи, своє місце в системі міжнародних відносин, регіональній політиці, тенденції економічного розвитку і цілях – на яких факторах Росія засновує свою віру в посилення впливу на міжнародній арені.
Усі вже побачили, що президент Росії Володимир Путін не покине Кремль після виборів. Швидше, це може бути результатом кількох факторів: а) біологічних факторів, б) внутрішнього перевороту, в) глибинними геополітичними заворушеннями, народним повстанням і т.ін. Перший – це воля божа, другий – менш ймовірний через характер російського режиму, який заснований на необмеженій владі правоохоронних структур, особливо у Федеральній службі безпеки. Однак аналогічна ситуація існувала також у Радянському Союзі і Румунії, які, тим не менше, не змогли уникнути третього варіанту.
Робити прогнози у цій галузі складно; проте вже сьогодні можна сказати одне: другий шестирічний президентський термін перебування Володимира Путіна буде набагато складніший і буде наповнений непростими завданнями.
Щоб подолати існуючі проблеми, Путін пропонує суспільству наступне рішення: розширення свобод, зміцнення демократичних інститутів, самоврядування, інститутів громадянського суспільства та судів – ми повинні бути країною, відкритою для всього світу. Можна було б почути про це від опозиційного політика Григорія Явлінського. Путін говорив зі сцени, як ніби хтось інший керував країною останні 18 років, і саме той, хто сформував помилкову економічну модель, засновану на ресурсах видобутку корисних копалин, обмежив громадянські свободи, скасував правило обрання губернаторів, втілив практику вбивства політичних опонентів і загального терору всередині країни та за її межами, а також налаштував Росію проти всього цивілізованого світу.
Відставання в розвитку – головний виклик і найбільший ворог, – зазначив Путін, представивши своє власне бачення того, як його подолати. Тут починається найцікавіша частина. Це необхідно процитувати повністю: «Росія повинна не тільки зайняти тверду позицію серед п'яти найбільших світових економік, вона повинна також подвоїти свій ВВП на душу населення в середині наступного десятиліття».
Така впевненість у собі необґрунтована і дивовижна. Росія зараз є 12-ою за величиною економікою у світі, займаючи положення між Південною Кореєю й Австралією.
Для більшої ясності розглянемо таблицю, яка дасть нам загальну картинку динаміки провідних світових економік.
Розмір провідних світових економік й їхні темпи зростання (2017 рік)
|
|
ВВП (трильйон дол.) |
Ріст ВВП (%) |
|
США |
19,36 |
2,3 |
|
Китай |
11,93 |
6,5 |
|
Японія |
4,88 |
0,7 |
|
Німеччина |
3,65 |
1,8 |
|
Франція |
2,57 |
1,8 |
|
Великобританія |
2,56 |
1,5 |
|
Індія |
2,43 |
7,4 |
|
Бразилія |
2,08 |
1,5 |
|
Італія |
1,92 |
1,1 |
|
Канада |
1,64 |
2,1 |
|
Південна Корея |
1,52 |
3,0 |
|
Росія |
1,46 |
1,6 |
|
Австралія |
1,39 |
2,9 |
|
Іспанія |
1,30 |
2,5 |
|
Мексика |
1,14 |
1,9 |
|
Індонезія |
1,01 |
5,3 |
|
Туреччина |
0,84 |
3,5 |
На шляху реалізації планів Путіна стоїть кілька важливих факторів. Необхідна глибока структурна реформа економіки. Головна проблема полягає у протиріччі між філософією російського уряду й існуючими можливостями розвитку. Проблема полягає в тому, що в результаті реформування і демонополізації економіки країни, а також ретельного здійснення принципів конкуренції та формування незалежних економічних суб'єктів зростання попиту в демократизації політичної системи, з боку громадськості, буде ставати незворотнім.
Зрештою, одна група людей не зможе зберегти панування на політичній арені. Економічно незалежний електорат матиме право голосувати, як вважає за потрібне, і політична конкуренція на виборах стане обов'язковою, без будь-яких гарантій успіху в цьому процесі. Це неможливо уявити за нинішньої російської еліти.
Економічні ресурси Росії скорочуються. Ціни на нафту і газ досягли свого піку і у майбутньому будуть демонструвати сильну тенденцію до зниження. Це також пов'язано з безпрецедентним зростанням виробництва сланцевих нафти та газу, а також з розвитком альтернативних джерел енергії завдяки технологічному прогресу.
Структура російської економіки жорстка, а ступінь свободи – низький. Якщо Росія не вживатиме активних компромісних заходів для уникнення міжнародної ізоляції, передвиборні обіцянки Путіна виконані не будуть. Навіть якщо йому це вдасться, важко уявити, що Росія ввійде в п'ятірку найбільших економік світу. При збереженні нинішніх тенденцій Росія навіть не зможе зберегти 12-е місце, яке займає зараз.
Крім багатьох інших проблем, є ще одна, про яку рідко згадують. Це усталена неадекватна система управління величезною країною з єдиного центру. Не можна віддавати команди регіонам, що простягаються на територію, що охоплює більше десятка часових поясів. Зокрема, з таким ставленням до національних республік відбувається ігнорування основних принципів федералізму. Це неефективно і підриває конкурентоспроможність країни. Зокрема, саме ці два чинники: низька конкурентоспроможність і неефективна система управління та процес прийняття рішень у сукупності з іншими причинами, а не втручання зовнішніх ворогів, привели до розпаду Російської імперії, а потім і Радянського Союзу.
Сьогодні, в умовах глобальної конкуренції, це стало ще більш актуальним. Не можна було керувати Естонією та Далеким Сходом за допомогою інструкцій, прийнятих у Москві. У сукупності з іншими причинами це призвело до розпаду Радянського Союзу. Зараз у Росії спостерігається аналогічна піраміда влади, заснована на концентрації всіх політичних ресурсів і 90% фінансових можливостей у Москві. Відповідно, Калінінград і Камчатка керуються з Москви з використанням однакових інструментів і методів. Історія повторюється.
Тому у нинішньої влади в Росії немає великого поля для маневру. З цієї ж причини Росія не повинна дозволяти собі брати участь у всіх видах зовнішньополітичних авантюр, протиставляючи себе майже всьому світу. Навіть найсильніші гравці не можуть дозволити собі постійно протистояти усім. Це група, до якої, безумовно, не належить Росія. Її вплив у світовій економіці продовжує скорочуватися.
У Росії є ще кілька варіантів на майбутнє.
Перший варіант. Ізоляція від світової ринкової економіки з поступовим посиленням ролі держави. Це буде гірше, ніж СРСР, в якому було більше власних ресурсів (Україна, Казахстан, Азербайджан і т.ін.), і контроль над Варшавським договором.
Другий варіант. Росія повертається у систему міжнародних відносин як повноцінний політичний та економічний гравець. Виглядає менш реалістично.
Третій варіант, найнебезпечніший для її сусідів, є варіантом напівзаходів. Іншими словами, корекція курсу Росії відповідає основним інтересам великих міжнародних гравців. Згідно з цим сценарієм важливо не потрапити у пастку, нормалізувати відносини і піти на поступки, частково пожертвувавши цінностями і принципами співпраці. Тут величезне поле для діяльності української та грузинської дипломатії.
Я думаю, що Кремль усвідомлює той факт, що, якщо не буде досягнуто хоч якихось поступок на міжнародній арені, у Росії буде все більше проблем, що ще сильніше погіршить становище її впливу на міжнародній арені і зашкодить міжнародній репутації. Тому очікуються деякі тактичні коригування зовнішньої політики, але не стратегії.
Незважаючи на всі зусилля, Кремль не зміг розділити Захід. Це був його прорахунок, цей етап закінчився. Тому Путін повинен щось запропонувати. Можливо, після церемонії інавгурації, можливо, в інавгураційній промові. І тут головне не приймати пропозиції, навіть важливі, жертвуючи цінностями і принципами. Оскільки в іншому випадку ми приречені на нову спіраль проблем, яку Росія буде розкручувати у сусідніх країнах і не тільки.
Що нам необхідно зробити, Грузії і Україні, в існуючих умовах?
Уже ясно, що Грузія і Україна не можуть нормалізувати свої відносини з Росією без поступок у принципових питаннях. Ціною цих поступок було повністю забути про проблему територіальної цілісності або прийняти принцип обмеженого суверенітету. Ми не змогли довести Росії просту істину: європейська та демократична Україна або Грузія не становлять загрози її інтересам. Ймовірно, це навіть неможливо. В іншому випадку ми побачили б якісь позитивні зміни після багаторічних послідовних спроб просунутися в цьому напрямку.
Ми не можемо насильно змусити Росію прозріти і побачити об'єктивну реальність; проте ми можемо робити те, що вважаємо за необхідне. Здійснюючи реформи, роблячи наші країни більш конкурентоспроможними і привабливими, абсолютно необхідно розробити і просунути спільні завдання. Необхідна сильна і єдина позиція двох країн на основі спільних цінностей. У цьому відношенні ще багато що належить зробити. Сподіваюся, в найближчі роки ми будемо краще використовувати доступний потенціал.
Дякую.
____________
*Інформація про автора:
Посол Валерій Чечелашвілі – старший науковий співробітник Грузинського фонду стратегічних і міжнародних досліджень з 2016 р. Пан Валерій Чечелашвілі – професійний дипломат з жовтня 1989 р. Займав різні посади у Міністерстві закордонних справ Грузії та міжнародних організаціях. Заступник міністра закордонних справ Грузії (1998-2000 рр.), Посол Грузії в Україні (1994-1998 рр.), Посол Грузії в Російській Федерації (2004-2005 рр.), Генеральний секретар Організації Чорноморського економічного співробітництва (2000-2004 рр.), Генеральний секретар Організації за демократію і економічний розвиток – ГУАМ (2007-2016 рр). Працював також Міністром фінансів Грузії (2005 р.).
Статтю підготовлено на основі виступу на Міжнародній конференції «Президентські вибори в Росії: висновки та прогнози».