Центр дослідження Росії

Анатолій Шевцов*: Стан стратегічних озброєнь Росії: чи є підстави для ядерного шантажу?

1. Ключові події останніх років

Ключові події 2013-2014 років вкрай ускладнили умови забезпечення національної безпеки України, її територіальної цілісності та суверенітету. Анексія Криму, військовий конфлікт на сході держави, загроза його подальшої ескалації, підвищила конфліктність геополітичного простору навколо України.

Попри підписання Угоди про асоціацію з ЄС та нагальну потребу забезпечення суверенітету і територіальної цілісності, процес приєднання України до євроатлантичної системи колективної безпеки гальмується, що призводить до невизначеності можливого терміну приєднання України до НАТО.

Верховна Рада України 11.03.2014 р. у відповідності до рішення Ради Безпеки і оборони від 01.03.2014 р. прийняла офіційне звернення до країн – гарантів безпеки за Будапештським меморандумом «застосувати всі можливі дипломатичні, політичні, економічні та військові заходи для негайного припинення агресії та збереження незалежності, суверенітету та існуючих кордонів». Це звернення мало відгук Генеральної асамблеї ООН, проте рішення не було прийняте через право «вето», застосоване Російською Федерацією в Раді Безпеки.

Такий розвиток подій вкотре підтвердив неефективність існуючої в межах статуту ООН системи міжнародної безпеки, що створює ситуацію вседозволеності для країни-агресора. Зокрема, президент Росії на прес-конференції заявив, що РФ в односторонньому порядку виходить з режиму Будапештського меморандуму.

Тож сьогодні міжнародна правова система підтримки загальноєвропейської і світової безпеки перебуває у стадії руйнації. Вона поступово демонтується, тоді як основи нової системи безпеки все ще не сформовані.

2. Ядерний шантаж Кремля

На тлі загального підвищення конфліктності геополітичної ситуації у світі керівництво Росії запровадило у сучасних міжнародних відносинах новацію у вигляді шантажу світової спільноти. Його передумовою стало розширення умов можливого застосування ядерних озброєнь, передбачених положеннями останніх редакцій (третьої – 05.02.2010 р. та четвертої – 30.12.2014 р.) Воєнної доктрини Російської Федерації. У відповідності до яких, ядерні озброєння розглядаються не лише як засіб стратегічного стримування, але і як компенсатор відмінності військових потенціалів сторін, що створює умови для ядерного шантажу шляхом загрози впровадження планів можливого застосування тактичної ядерної зброї.

Після закінчення в грудні 2009 р. терміну дії Договору про стратегічні наступальні озброєння (СНО-1), скорочення стратегічних озброєнь відбувається у відповідності до нового, вже двостороннього, Договору між США та РФ, підписаного 8 квітня 2010 р. в Празі (СНО-3 або Празький договір).

За цим Договором протягом семи років його дії сторони мали скоротити свої стратегічні наступальні озброєння у відповідності до встановлених ним обмежень:

• загальна чисельність розгорнутих носіїв – не більше 700 од. (міжконтинентальні балістичні ракети (МБР), балістичні ракети підводних човнів (БРПЧ), важкі бомбардувальники (ВБ));

• загальна кількість розгорнутих на них боєзарядів – не більше 1550 од.;

• загальна кількість нерозгорнутих носіїв – до 100 од.

Весною 2013 р. США запропонували РФ переглянути встановлені обмеження у бік зниження дозволених Договором рівнів. Росія відмовилася, оскільки вже сформувала нову ядерну доктрину і започаткувала реалізацію відповідної програми переозброєння.

Така позиція Росії означає початок нової гонки ядерних озброєнь в умовах збереження Договору СНО-3, яка для неї апріорі буде програшною. Сьогодні у складі стратегічних наступальних озброєнь Росії переважна більшість носіїв потребує заміни через вичерпання термінів їх експлуатації, а нові зразки на їх заміну все ще перебувають у стадії розробки та випробувань.

Плани ядерних переозброєнь сторін демонструють таблицях 1 і 2.

Таблиця 1

Стратегічні сили Росії

Дані табл.1 свідчать, що сьогодні і у короткостроковій перспективі кількісні показники стратегічних ядерних сил Росії не досягають рівнів, дозволених Договором СНО-3. За кількістю боєзарядів вони дещо перевищують ліміти, тоді як кількість носіїв є суттєво нижчою за встановлене обмеження. До того ж спостерігається тенденція до подальшого зниження цього показника. Тобто розмови про перспективи російського домінування у ядерних озброєннях безпідставні.

Таблиця 2

Стратегічні сили США

Наведені в табл.2 дані показують, що сьогодні кількісні показники стратегічних ядерних сил США перебувають на дозволеному Договором рівні по носіях ядерної зброї, дещо його перевищуючи по боєзарядах, а у короткостроковій перспективі практично повністю їм відповідатимуть. При цьому слід зазначити, що американські системи стратегічних ядерних сил зазнали глибокої модернізації у період 1999-2007 рр., і не потребують оновлення до 2021-2027 рр. У зв’язку з цим роботи зі створення нових стратегічних засобів (по одній системі на кожен вид базування) тільки розгортаються.

Запланована програма переоснащення стратегічних сил США та витрати на підтримку функціонування вже розгорнутих систем очікуються на рівні одного трильйона доларів щорічно у наступні 30 років. Результатом реалізації цієї довгострокової програми стане розробка новітніх систем ядерного озброєння і досягнення у цій сфері нового якісного рівня.

3. Основні аргументи щодо посилення гарантій безпеки України

Сьогодні майбутній без’ядерний світ тісно пов’язується з перспективами суверенної і процвітаючої України – належна оцінка її без’ядерного вибору має бути не лише прикладом для інших країн, а й вагомим чинником міжнародної підтримки її безпеки та успішного розвитку.

3.1. Внесок України у ядерне роззброєння. Те, що Україна позбулася третього в світі ядерного потенціалу і прийняла без’ядерний статус, нині загальновідомо. Проте значення її внеску у світовий процес ядерного роззброєння оцінюється все ще неадекватно, свідченням чого стала заява Генерального секретаря ООН Пан Гі Муна 24 вересня 2009 р. під час засідання Ради Безпеки ООН: «Ядерне роззброєння – єдиний шлях врятувати світ. Російська Федерація і США лідирують в цьому, подаючи приклад».

Така оцінка не відповідає фактичному стану справ, що досить красномовно ілюструється порівнянням даних про кількість розгорнутих боєзарядів на території країн – учасниць Договору СНО-1 – США та СРСР (у тому числі окремо на територіях всіх країн – правонаступниць СРСР) та фактично скорочених за рахунок виконання вимог Договору, наведеним у таблиці 3.

Таблиця 3

* 10271 одиниць – кількість боєзарядів відповідно до правил заліку Договору СНО-1 згідно з Меморандумом про встановлення початкових даних.

8757 одиниць – фактична кількість боєзарядів (“Красная звезда” – 2009. – 4 серпня).

** Загальні показники для країн – правонаступниць СРСР.

*** Загальна кількість боєзарядів, вивезених за межі України, суттєво перевищує наведену розрахункову кількість, до якої не входять нерозгорнуті боєзаряди (резерви) та вивезені раніше боєзаряди тактичного класу, й становить 4833 од. На жаль, офіційно такий показник для РФ та США досі не оприлюднювався.

Це порівняння дозволяє стверджувати, що за абсолютною кількістю боєзарядів (яких Україна позбулась і які під її контролем були повністю розкомплектовані на території Російської Федерації) Україна ненабагато відстає від РФ, а з урахуванням ядерних боєзарядів тактичних озброєнь, швидше, навіть її випереджає (разом ліквідовано 4833 од.). Відносний показник скорочень (100%), здійснених Україною, перевищує показники для США (47%) та РФ (32%). Тобто є всі підстави визнати Україну однією з країн – лідерів процесу ядерного роззброєння.

3.2. Умови відмови України від ядерної зброї та приєднання до Договору СНО-1 визначені в положеннях Закону України «Про приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 1 липня 1968 року» № 148/94 ВР від 16 листопада 1994 року, де містяться такі застереження:

«… 4. Загроза силою чи її використання проти територіальної цілісності та недоторканності кордонів чи політичної незалежності України з боку будь-якої ядерної держави, так само, як і застосування економічного тиску, спрямованого на те, щоб підкорити своїм власним інтересам здійснення Україною прав, притаманних її суверенітету, розглядатимуться Україною як виняткові обставини, що поставили під загрозу її найвищі інтереси…

6. Цей Закон набирає чинності після надання Україні ядерними державами гарантій безпеки, оформлених шляхом підписання відповідного міжнародно-правового документа…».

Події останніх років засвідчили, що умови, за яких Україна погодилася відмовитися від ядерної зброї, знехтувані, а Будапештський меморандум не став запорукою безпеки України і трактується як необов’язкова для виконання політична заява. Проте реальний внесок України у світовий процес ядерного роззброєння та фактичне невиконання умов її приєднання до ДНЯЗ (закон № 148/94) є підґрунтям для наполегливих зусиль з метою підтвердження гарантій безпеки, визначених Будапештським меморандумом, у форматі «міжнародно-правового документа».

Вищенаведені аргументи є безперечною основою для твердої і послідовної позиції української сторони щодо посилення гарантій безпеки, наданих Україні ядерними державами, яке має залишатись серед пріоритетних завдань діяльності МЗС.

3.3. Шляхи посилення гарантій безпеки України. Це завдання можна вирішити за рахунок:

• перепідписання Меморандуму про гарантії безпеки у форматі багатостороннього міжнародного Договору (Україна, США, РФ, Велика Британія, Франція, Китай), що може розглядатися як програма-максимум;

• підписання двосторонніх міжнародних договорів з тими країнами-гарантами, які визнають такий шлях розв’язання проблеми й готові взяти на себе відповідні зобов’язання.

У цьому контексті слід зауважити, що спроби окремих країн звести зміст гарантій безпеки Українській державі до загальних, наданих всім без’ядерним країнам (так званих «негативних гарантій»), є неадекватною оцінкою внеску України у процес ядерного роззброєння і аж ніяк не стимулюють інші країни бути її послідовницями. Більше того, такі намагання породжують зворотну реакцію як окремих політичних сил в Україні, так і в інших країнах.

***

Підсумовуючи, слід наголосити, що ядерний шантаж, до якого вдалася Росія, вкрай загострив й без того складну геополітичну ситуацію в світі та навколо України. Руйнування правової системи міжнародної безпеки стає все більш очевидним, як і необхідність її удосконалення.

Україна сьогодні має всі підстави наполягати на дієвій підтримці країн – гарантів забезпечення її безпеки за Будапештським меморандумом та на правовому посиленні цих гарантій. Тож це є одним з невідкладних завдань, що стоїть перед Українською державою в умовах російської агресії та обмеженої дієвості щодо неї міжнародних безпекових інституцій.

 ____________________

*Відомості про автора:

Академік Анатолій Шевцов, Директор  філії Національного інституту стратегічних досліджень (Дніпро)

Статтю підготовлено на основі виступу на Міжнародній конференції «Військовий потенціал Росії: міфи та реалії».