Агресія Росії проти України у вигляді анексії Криму і захоплення частини території Донбасу має, крім суто військового, ще і потужний інформаційний вимір. Йдеться про завчасно сплановану, добре скоординовану та добре фінансовану кампанію дезінформації, яка спрямована на кількох адресатів.
Для того, щоб ефективно протидіяти російській пропаганді, треба, на мою та на думку експертів Центру дослідження Росії, враховувати три ключові фактори. Перший – чітко уявляти, про яку аудиторію говоримо. Другий – які месиджі застосовуються московською пропагандою для кожної конкретної аудиторії. Третій – якими інструментами користується російська пропагандистська машина для їхнього розповсюдження.
Якщо говорити про перший фактор, то, на нашу думку, Кремль «працює» на три цільові аудиторії. Перша – внутрішня російська. Друга – українська, з особливим акцентом на окуповані райони України. Третя – країни ЄС і НАТО.
Очевидно, що кожна з аудиторій має свою специфіку і потребує відмінних від інших форм і методів роботи, тобто набору ключових месиджів, форм та способів їхнього донесення.
Такий підхід, як нам здається, дає можливість реалістичного аналізу дій московської пропаганди і дозволяє пропонувати практичні заходи протидії.
Обмежені рамки статті не дають можливості проаналізувати всі позначені фактори детально, тому зупинимося лише на деяких.
Відповідно до опитування, проведеного Левада Центром у Москві у березні 2015 року, громадяни Росії вважають її головними ворогами США (73%), ЄС (64%) та Україну (55%). Навпаки, друзями Росії є Білорусь (85%) та Китай (76%).
50% росіян вважають виправданою заяву В.Путіна про можливість застосування ядерної зброї у ході анексії Криму. 49% вважають головним здобутком зовнішньої політики повернення Росії статусу «великої держави».
В опитуванні, проведеному цим же Центром у травні 2015 року, впадає в око три цифри:
лише 6% росіян вважають, що «війна на сході України продовжується у зв'язку з втручанням у конфлікт керівництва Росії, яке підтримує «ДНР» і «ЛНР» своїми військовослужбовцями, озброєнням і військовою технікою»;
38% - обрали відповідь: «Нехай навіть в Україні є російські війська і військова техніка, але при сформованій міжнародній обстановці заперечувати ці факти - правильна політика для Росії»;
56%, тобто кожний другий росіянин, розглядає те, що відбувається на сході України, як агресію Заходу, який підтримує війну на сході України з метою послаблення впливу Росії в світі.
63% росіян у березні 2015 року вважали, що найкращою формою політичного устрою для Росії є радянська система або теперішній режим Путіна. Лише 11% росіян хотіли б жити у демократичному суспільстві західного зразка.
Очевидно, що результати опитувань громадської думки навряд чи можна покласти в основу далекосяжних висновків. У той же час вони чітко вказують на певні тенденції у настроях суспільства та про його загальний стан.
Отже, про що можна говорити?
Перше. Про те, що громадськість Росії є відірваною від джерел об´єктивної інформації. Такою громадськістю легко маніпулювати і нав´язувати їй потрібну російській владі думку.
Друге. Про те, що велика частина російської масової свідомості приймає брехню своїх лідерів як норму. Тобто, брехня є прийнятним способом для громадської думки і не є аморальним явищем.
Третє. Про те, що у російського суспільства чітко сформований і закріплений образ Заходу і західного способу життя як ворожого і неприйнятного для наслідування в Росії.
Тому заміна осіб на верхніх щаблях системи не змінює ситуації в цілому, бо російське суспільство потребує автократичного лідера і автократичної системи, як найбільш ментально і психологічно прийнятних для нього.
Було б вельми наївним думати, що такі настрої суспільства є лише наслідком 15-річного правління Путіна. Ні, це історична традиція російської державності. Насправді, йдеться про логічне продовження автократичної системи мислення і поведінки російського суспільства від початку створення Московської держави у ХІІІ ст. Вона увібрала і розвинула деспотичні традиції державного управління Золотої орди, під владою якої перебувала кілька століть. Вони були продовжені в російській, але досягли свого завершення в радянській імперії.
Таким чином, йдеться про глибоко вкорінені у свідомість російського суспільства антидемократичні суспільні погляди, які впродовж віків мали підтримку його абсолютної більшості.
Відповідно, сподівання керівників західних країн на можливість перетворення Росії на демократичну правову державу після розвалу СРСР продемонстрували їхню глибоку наївність, незнання історії та банальну політичну короткозорість. На превеликий жаль, на неї і сьогодні хворіє достатньо велика кількість західних політиків. Так само зрозуміло, що на лікування цієї хвороби потрібен час, здатність до критичного переосмислення своїх попередніх уявлень та правдива інформація про Росію.
З агресією проти України процес одужання почався. Це дає надію на розробку адекватної західної політики щодо Росії, зокрема, у протидії її пропагандистській війні.
При цьому важливо усвідомити, що ця війна ведеться не лише проти України, а проти всього західного способу існування. Насправді йдеться про війну ідентичностей, про конфлікт цивілізацій.
Якщо говорити про цілі російської пропагандистської війни, то вони, як вже зазначалося, різняться в залежності від аудиторії. Якщо узагальнити, то основними з них, на думку експертів Центру, є:
- відносно України : дестабілізувати політичну систему, послабити проєвропейські настрої українців і розколоти їх;
- відносно Заходу : подати вигідну собі інформацію, а по суті – дезінформацію, про Крим та агресію на сході України, розколоти єдність ЄС і НАТО;
- відносно самої Росії : ізолювати суспільство від правдивої інформації, забезпечити максимальну підтримку режиму Путіна.
Для ведення цієї війни відпрацьовано цілу систему ідеологічних кліше, які застосовуються в залежності від обставин, що виникають, та цільових аудиторій, на які вони спрямовані.
Йдеться, зокрема, про такі:
- російська національна меншина зазнає гонінь та переслідувань як в Україні, так і західних країнах;
- Захід вважає Росію ворогом і прагне обмежити її вплив на міжнародній арені;
- США та інші західні країни були організаторами кольорових революцій у кількох пострадянських країнах, які мали антиросійську спрямованість;
- Росія як «велика держава» має «право» на свою сферу впливу. Такою «об´єктивною» сферою впливу для Росії виступає пострадянський простір;
- Росія є оплотом боротьби з сучасним фашизмом. Все, що маркується як антирадянське та антиросійське, є фашизм;
- західний індивідуалізм є згубним. Колективна форма суспільної свідомості відповідає традиційним уявленням росіян;
- російська православна віра є єдино правильною. Мораль на Заході перебуває у стадії занепаду. Європа стає Гейропою;
- «русский мир» - це альтернатива Гейропі.
Очевидно, що набір цих тез є абсолютно маніпулятивним і далеким від історичної правди. Разом з тим, використовуючи потужні інструменти впливу (теле – і радіоканали, пресу, інтернет, корумпованих політиків, бізнесменів чи журналістів), а також фактично необмежене фінансування, російській пропаганді вдається досягти відчутних результатів, як всередині країни, так і за кордоном.
Якщо мати на увазі західну аудиторію, то для досягнення своїх цілей російська пропаганда активно використовує здобутки західної демократії. Маю на увазі, перш за все, свободу слова. На Заході дозволили Росії вільно працювати в своєму інформаційному просторі, не бажаючи усвідомлювати ступінь загрози для власного населення. Більше того, численні факти фінансування Росією як право-, так і ліворадикальних партій в країнах ЄС і НАТО, які займаються у них активною проросійською агітацією, свідчать про абсолютну політичну короткозорість лідерів цих країн.
Важливо, щоб політичний істеблішмент Заходу зрозумів просту істину: треба відмовитися від сприйняття російських лідерів як таких, що сповідують традиційні та зрозумілі для Заходу підходи і цінності.
Не брехати, виконувати взаємні зобов´язання, дотримуватися як внутрішнього, так і міжнародного законодавства, поважати права людини, гарантувати право будь-якого народу на вибір шляху свого розвитку – ці та інші очевидні для Заходу принципи є абсолютно не обов´язковими для Росії.
Очевидно, що західним лідерам та суспільствам дуже важко навіть уявити, що таке є можливим, але це слід прийняти як об´єктивну даність і враховувати при формулюванні та проведенні політики щодо Росії.
Якими у цьому зв´язку могли б, на мою думку, бути ефективні кроки для протидії російській пропаганді?
Вони мали б бути як традиційними, так і асиметричними, нестандартними та цільовими. Наприклад, не лише «оборонними», тобто обмеженими аудиторією в країнах ЄС і НАТО, але і наступальними. Надзвичайно важливо працювати на інформаційному полі Росії, як це вона сьогодні успішно робить на Заході.
Отже, перше. Слід суттєво посилити інформаційний тиск на Росію. Мова має йти про використання усіх можливих каналів впливу на громадську думку Росії. Треба створити спеціальні російськомовні телеканали, які працюватимуть не лише на російськомовне населення на Заході, але і на Росію. Однією з країн для їхнього розміщення могла б стати Україна. Це ж саме стосується і відновлення роботи кількох потужних радіостанцій, які транслювали б інформацію на Росію, за прикладом тих, які працювали у часи «холодної війни» (наприклад, «Голос Америки», «Вільна Європа», «Голос Ватикану», Бі-Бі-Сі тощо) .
Друге. Така робота матиме ефект лише тоді, коли вона буде системною. Треба визначити організацію – координатора, яка б здійснювала ефективне управління підготовкою та розповсюдженням необхідної інформації як всередині країн ЄС і НАТО, так і в Росії.
Третє. Треба визначити найбільш ефективні способи донесення потрібної інформації (телебачення, інтернет, друковані ЗМІ, публічні заходи тощо) до цільових груп впливу (молодь, пенсіонери, приватні підприємці, інтелігенція, науковці, сільські мешканці, наймані працівники тощо) та скоординувати таку роботу.
Четверте. Обмежити у законний спосіб можливості російської пропаганди та її політичного впливу в країнах Заходу через прийняття відповідних законодавчих актів на національному та європейському рівнях. Це має бути проведено швидко та скоординовано. Такий крок стане серйозним ударом по планах московської пропаганди щодо розширення сфери свого впливу на Заході. Розуміючи усю чутливість питання про свободу слова для західного суспільства, його можна було б пов´язати з питаннями національної безпеки та необхідності протидії дифамації у ЗМІ.
П´яте. В інформаційній роботі з російським суспільством концентрувати увагу на його «больових точках». Мається на увазі поширення в першу чергу інформації про загиблих російських солдат на війні в Україні, зниження стандартів життя пересічних росіян як наслідок політики правлячого режиму Путіна, збільшення кількості населення, яке опинилося за межею бідності, зменшення можливостей для виїзду за кордон тощо.
Шосте. Грати на протиставленні підтримки українських громадян (скажімо, у питаннях безвізового режиму) і відсутності такої перспективи (щонайменше зараз) через безглузду політику Кремля для росіян. Те ж саме може стосуватися тем виходу українського бізнесу, включаючи малий і середній, на європейський, а пізніше і американський ринки, використовуючи можливості Угоди про асоціацію з ЄС та зближенням із Заходом в цілому. У такий спосіб українці стануть розвиватися швидше і невдовзі досягнуть значно вищого рівня життя, ніж є у Росії. Треба зіграти на українському прикладі, який середньостатистичний росіянин сприйме значно краще, ніж порівняння, наприклад, з литовцем, поляком чи хорватом.
Сьоме. Слід делікатно, але настирно проводити думку про те, що теперішній політичний режим не є вигідним для середньостатистичного росіянина. Зміни на краще можуть відбутися лише у тому випадку, коли система почне змінюватися у напрямку універсальних людських цінностей. Акцент на прикладах, коли влада змушена враховувати думку громади і йти на потрібні їй рішення, може серйозно стимулювати зростання громадської активності в російському суспільстві.
Зрозуміло, що це вельми приблизний і далеко не вичерпний перелік тем та засобів, які мають бути використані для роботи в Росії. Так само очевидно, що не слід очікувати тут негайного ефекту. Але вони щонайменше стимулюватимуть початок змін у суспільній свідомості, що у певний історичний момент зіграє вирішальну роль у системних змінах самої Росії.
Отже, щоб отримати позитивний ефект, на думку експертів Центру,слід:
- жодним чином не переходити на принцип «відповімо брехнею на брехню». Захід має розповсюджувати в Росії тільки і виключно правду;
- використовувати усі можливі канали донесення правдивої інформації до російського суспільства;
- у правовий спосіб домогтися зменшення присутності російської пропаганди в інформаційному просторі Західних країн;
- залучити до цієї роботи усі можливі інституції і зацікавлені країни та використовувати усі доступні форми і інструменти донесення такої інформації. Вирішальним для успіху буде належна координація цієї роботи;
- дуже важливо говорити по-різному, різними мовами, але одним голосом;
- зрозуміти, що однією з вирішальних передумов ефективної роботи є належне її фінансування. Виходити з того, що гаряча війна коштує значно дорожче, ніж інформаційна.
Переосмислення ролі і місця Росії у світі почалося. Зі стратегічного партнера вона поступово переміщується в іншу категорію: деякі експерти і політики вже оцінюють її як найбільшу глобальну загрозу. Тому слід невідкладно об´єднати зусилля найкращих експертів і, не гаячи часу, розробити плани конкретних заходів для нейтралізації такої загрози.
В.Огризко, Міністр закордонних справ України (2007 – 2009), Керівник Центру дослідження Росії.