Віктор Гвоздь*: Геополітичні проблеми і перспективи Арктичного регіону

Одним із глобальних наслідків розвитку світової економіки є загострення міжнародної боротьби за доступ до природних ресурсів та ключових транспортних комунікацій трансконтинентального значення. Дана проблема набуває особливої актуальності в умовах поступового вичерпання розвіданих родовищ енергоносіїв та інших корисних копалин, а також зростання обсягів вантажних та пасажирських потоків.

Все це обумовлює підвищення значення Арктики, яка має потужний ресурсний потенціал, а також відкриває можливості створення нових транспортних коридорів. В той же час наведені обставини призводять до посилення суперечностей між провідними країнами світу за вплив в Арктичному регіоні, що створює загрозу виникнення конфліктів, у т. ч. із застосуванням військової сили. При цьому найбільшою загрозою стабільності в регіоні є дії Росії, яка намагається зайняти місце колишнього СРСР також і в Арктиці.

Зазначені процеси зачіпають інтереси як арктичних, так і інших країн, включаючи Україну, що потребує їх вивчення та аналізу в інтересах створення сприятливих умов для міжнародного освоєння Арктики та уникнення протистояння в регіоні.

Арктика — центр зосередження уваги провідних країн світу

Протягом останніх років набуває все більшого значення роль та місце Арктики, яка постає новим центром зосередження уваги провідних країн світу. Причиною зазначеного є глобальні кліматичні зміни у світі, а також поява нових технологій, що відкриває більш широкий доступ до природних ресурсів та транспортних комунікацій регіону.

На сьогоднішній день зазначені питання набувають особливої важливості внаслідок скорочення обсягів розвіданих запасів корисних копалин в інших регіонах світу, а також загострення боротьби за доступ до можливості їх використання. Крім того, зростання обсягів світової торгівлі та прискорення темпів економічної діяльності вимагають вдосконалення транспортних комунікацій. В цьому зв’язку Північний морський шлях із Європи до Азіатсько-Тихоокеанського регіону через арктичні моря має ряд суттєвих переваг над іншими шляхами, у т. ч. щодо меншої довжини маршруту (на близько 30 %), нижчої вартості вантажоперевезень (на 40 %) та вищого рівня безпеки доставки вантажів і товарів.

Більш того, Арктичний регіон є кінцевим пунктом двох трансконтинентальних транспортно-економічних коридорів (поясів), а саме: Північна Європа — Азія та АТР, а також Північна Європа — Близький Схід. Складовими зазначених коридорів є стратегічний проект КНР щодо побудови т. зв. «Нового Шовкового шляху» (проект «Пояс і Шлях»), а також перспективний проект створення Балто-Чорноморського союзу у складі країн Балтії, Польщі та України.

Суперечності між провідними державами світу за вплив в Арктичному регіоні

Наведені обставини обумовлюють посилення суперечностей між провідними державами світу за вплив в Арктичному регіоні та можливість використання його потенціалу. Насамперед, це стосується розподілу шельфових зон та акваторій арктичних морів, де саме і знаходяться основні родовища нафти та газу, а також проходять транспортні комунікації.

Крім того, відновлення протистояння між Росією та Заходом після збройної агресії режиму В. Путіна проти України робить Арктику також і новою ареною можливого військового зіткнення сторін. Так, саме в Арктичному регіоні Росія має прямий дотик зі США (на Далекому Сході) та НАТО (з Норвегією і Канадою). Саме через Північний Льодовитий океан проходять також і найкоротші траєкторії польоту міжконтинентальних балістичних ракет РФ, США та КНР, які можуть бути застосовані ними у випадку виникнення ракетно-ядерної війни. З рахуванням цього країни Арктичного регіону нарощують угруповання своїх військ на Північному напрямку, а Росія та США посилюють можливості національних систем ПРО, що призводить до мілітаризації Арктики.

Арктична рада

На сьогоднішній день основним міжнародним консультативним органом з вирішення проблем Арктики, а також налагодження співробітництва країн регіону та врегулювання суперечностей між ними, є Арктична рада (створена в 1996 року за участю США, Канади, Норвегії, Фінляндії, Швеції, Данії, Ісландії та Росії; в подальшому до Ради приєдналися також Литва, Латвія та Естонія). Разом з тим, принципові розбіжності між Росією та західними учасниками Арктичної ради зі згаданих вище питань фактично не дозволяють сторонам досягти взаємоприйнятних компромісів. При цьому головною причиною такої ситуації є дії Москви, яка проводить відверто конфронтаційну політику в рамках повернення на старі позиції Радянського Союзу також і на Арктичному напрямку. По суті, зазначене є однією з основних складових частин доктрини президента РФ В. Путіна щодо відродження Росії як нової світової держави.

Плани Росії щодо Арктики

Основою арктичної політики Москви є «Стратегія розвитку Арктичної зони Росії та забезпечення національної безпеки», яка була затверджена В. Путіним у 2014 році. Головною ідеєю стратегії є забезпечення пріоритетів Російської Федерації в освоєнні корисних копалин регіону (насамперед нафти, газу та кольорових і коштовних металів, рідкоземельних елементів та алмазів), а також збереження одноосібного контролю РФ над Північним морським шляхом як ключовою транспортною комунікацією в Арктиці.

Незмінність планів Москви зі зміцнення російських позицій в Арктиці та освоєння її ресурсів, незважаючи на загострення економічних проблем в РФ в результаті західних санкцій, була підтверджена В. Путіним під час його візиту до Арктичного регіону наприкінці квітня цього року (відвідав архіпелаг Землі Франца-Йосипа та м. Архангельськ).

Так, у ході Арктичного форуму в Архангельську за участю В. Путіна, голови уряду РФ Д. Медведєва та представників країн регіону, були висловлені наміри Росії вкласти в освоєння Арктики понад 5 трлн рубів протягом наступних п’ятнадцяти років. За рахунок цих коштів передбачається реалізація близько 150 інфраструктурних проектів, більшість з яких стосується видобутку і переробки енергетичних та інших сировинних ресурсів на континентальних шельфах Баренцева, Печорського і Карського морів.

Зазначені наміри Москви підкріплюються заходами з доказу «належності Росії» всього шельфу Північного Льодовитого океану від узбережжя Сибіру до Північного полюсу. Для цього проводяться наукові дослідження з доведення приналежності до сибірського шельфу підводних гірських хребтів Ломоносова та Менделєєва, які простягаються практично до верхівки Земної кулі. З цією метою було проведено декілька арктичних експедицій із залученням атомного криголама «Россия» та науково-дослідницького судна «Академик Федоров».

Наявність у Росії таких суден є головною перевагою Москви над іншими країнами регіону. На теперішній час основу Арктичного флоту РФ складають атомні криголами «Россия», «Ямал» та «50 лет Победы». Використовуються також менші за розміром судна з дизельними енергетичними установками «Таймыр» та «Вайгач». Згідно з перспективними планами Російської Федерації у найближчі десять років передбачається будівництво атомних криголамів нового покоління ЛК-60Я та дизельних криголамів проекту ЛК-25.

Мілітаризація Росією Арктики

Все це супроводжується заходами Росії з нарощування угруповання її збройних сил на Північному напрямку, а також підвищенням військової активності в регіоні. Так, продовжується формування нового Арктичного об’єднаного стратегічного командування (ОСК) «Північ», яке було створено в 2014 році на базі Північного флоту (ПФ) РФ, окремих з’єднань та частин Західного, Центрального та Східного військових округів ЗС РФ, а також 45-ї армії ВПС та ППО Повітряно-космічних сил Росії. До арктичних сил Росії були також віднесені війська та сили на Північному Сході РФ, сформовані на базі Камчатської флотилії різнорідних сил Тихоокеанського флоту.

У цьому зв’язку основні зусилля російської сторони спрямовувались на посилення можливостей оборони Північного регіону країни, відновлення гарнізонів військ та аеродромної мережі вздовж Північного морського шляху, вдосконалення інфраструктури базування надводних кораблів і підводних човнів, зміцнення систем ПРО та ППО, а також створення єдиної системи спостереження за повітряною і надводною обстановкою.

В рамках практичної реалізації наведених планів протягом останнього часу були сформовані 14-й армійський корпус берегових військ Північного флоту Росії, а також окрема арктична мотострілецька бригада в Мурманській області РФ, розпочато формування ще одного такого з’єднання у Ямало-Ненецькому автономному окрузі. Крім того, повністю або частково відновлені гарнізони російських військ на узбережжі та островах і архіпелагах арктичних морів (у т. ч. Врангеля, Нової Землі, Землі Франца-Йосипа, Північної Землі та Новосибірських островів). Розгорнуті масштабні роботи з модернізації 13 військових аеродромів (у т. ч. Тіксі, Нарьян-Мар, Норильськ, Амдерма, Анадир, Рогачово, Нагурське), авіаційного полігону, 10 технічних позицій радіотехнічних військ та пунктів наведення авіації. Одночасно, на території Чукотського автономного округу сформовано окремий загін БПЛА «Орлан-10».

Посилена увага Москви приділяється й модернізації елементів системи ПРО Росії на Північному напрямку, а саме: радіотехнічних вузлів попередження про ракетний напад (у т. ч. у Мурманській області, Республіці Комі та в Сибіру). Так, існуючі станції системи попередження про ракетний напад (СПРН) «Днепр-М» та «Дарьял» замінюються на більш сучасні станції «Воронеж-ВП», що дозволяє значно підвищити можливості виявлення та супроводження космічних цілей.

На цьому фоні в умовах загострення протистояння між Росією та США і НАТО були суттєво активізовані заходи оперативної та бойової підготовки (О та БП) сил та засобів ОСК «Північ». Зокрема, у 2016 році тривалість перебування в морі надводних кораблів збільшилась у 1,8 разів, а підводних човнів — у 1,3 рази в порівнянні з 2015 роком. При цьому інтенсивність ракетних стрільб підвищилась у 1,7 разів (до понад 160 протягом року).

Водночас здійснювалось відпрацювання питань бойового застосування атомних підводних крейсерів «Юрий Долгорукий», «Новомосковск» та «Брянск», здатних наносити ракетно-ядерні удари по території США через Північний полюс. Даними підводними крейсерами були здійснені три навчально-бойових пуски міжконтинентальних балістичних ракет.

Крім того, майже в три рази зросли кількість заходів О та БП берегових військ Північного флоту (в т. ч. з відпрацюванням питань висадки морських десантів), а також інтенсивність пусків зенітних ракет.

У рамках виконання «арктичної місії» РФ найбільш показовий характер мав морський похід у жовтні 2016 року групи бойових кораблів та суден забезпечення Північного флоту РФ на чолі з великим десантним кораблем (ВДК) «Вице-адмирал Кулаков» до району арктичних архіпелагів Росії, в т. ч. Новосибірських островів, Північної Землі, Землі Франца-Йосипа та Нової Землі. Під час походу проводилась висадка морських десантів з борту ВДК, а також розвідувальних груп із застосуванням вертольотів Ка-27.

Поряд з цим, в Арктиці було проведено міжфлотське навчання сил Північного та Тихоокеанського флотів. Вперше вирішувались завдання забезпечення безпеки на трасі Північного морського шляху та проведення спільних рятувальних операцій.

З метою демонстрації військової сили та можливостей Росії в регіоні проводились регулярні польоти дальньої (стратегічної) авіації Повітряно-космічних сил РФ Ту-160, Ту-95 та Ту-22М3 вздовж узбережжя країн Північної Європи до Великобританії.

Незважаючи на зменшення військових витрат РФ внаслідок економічних проблем країни, активні заходи оперативної та бойової підготовки сил ОСК «Північ» продовжуються і у поточному році. Так, в рамках перевірки ЗС Росії за зимовий період навчання в березні–квітні ц. р. було проведено ряд навчань Північного флоту РФ (зокрема у Баренцовому морі), а також 45-ї армії ВПС та ППО. Окремо відпрацьовувались питання дій підрозділів арктичної мотострілецької бригади з використанням оленевих та собачих упряжок у тундровій зоні. Крім того, у 2017 році планується проведення декількох арктичних походів кораблів Північного флоту Росії, а також тактичних навчань на арктичних островах.

Позиції США, Канади та країн Північної Європи в Арктиці

У свою чергу США, Канада та країни Північної Європи також докладали активних зусиль зі зміцнення своїх позицій в Арктиці. Так, згідно з Директивою по арктичній політиці США (прийнята у 2009 році), основними з таких зусиль стали розширення американської економічної присутності в регіоні, забезпечення свободи повітряних перельотів та вільного мореплавства у всій Арктичній зоні (включаючи Північний морський шлях), посилення протиракетного захисту американської території з Північного напряму, розгортання наземних та морських засобів для забезпечення стратегічного перекиду сил в Арктику, стратегічне стримування противників та розширення можливостей ВМС США щодо ведення операцій в регіоні. Аналогічні цілі із забезпечення вільної економічної діяльності в Арктиці та посилення регіональної безпеки переслідували також й інші західні країни.

У наведеному контексті значну занепокоєність США та їх партнерів викликало підвищення рівня військової активності Росії в Арктиці. При цьому керівництвом США було фактично визнано досягнення Росією переваги над Сполученими Штатами Америки та їх союзниками в Арктичній зоні. З огляду на це планується нарощування американських військ на Арктичному напрямку (в т. ч. на території союзників по НАТО, зокрема в Норвегії), а також будівництво нових криголамів. На фоні посилення військової активності в Арктиці власні заходи з модернізації своїх збройних сил планують також й інші арктичні країни, зокрема Канада та Норвегія.

Крім того, збільшується кількість військових навчань. Так, в березні 2016 року у прибережних водах американського штату Аляска було проведено спільне військове навчання ВМС США, Канади, Великобританії та Норвегії серії «ICEX» з відпрацюванням дій підводних човнів в Арктичній зоні. В травні 2015 року арктичні навчання США та їх союзників — Arctic Challenge Exercise проводились у північних районах Норвегії, Швеції та Фінляндії за участю близько 4 тис. військовослужбовців та 100 літаків.

Водночас США продовжують докладати зусиль з розвитку північної складової американської системи ПРО, яка призначена для виявлення пусків та перехоплення російських, китайських, а у перспективі й північнокорейських балістичних ракет через Північний Льодовитий океан. Зокрема, це стосується нарощування бойових можливостей протиракетних комплексів на базах США у Великобританії та у штаті Аляска, а також організації бойового патрулювання крейсерів та есмінців з системами керованої ракетної зброї «Aegis» у північних районах Атлантичного і Тихого океанів.

Посилений інтерес до Арктики демонструє Китай

В першу чергу, це стосується отримання доступу КНР до транспортних комунікацій в регіоні з метою розширення можливостей виходу на європейський ринок. В рамках реалізації зазначених планів Китай продовжував реалізацію планів створення власного криголамного флоту, вдосконалення інфраструктури портів Чонгкінг та Райан, орендованих ним у Північної Кореї, а також проведення гідрографічних, геологічних та кліматичних досліджень в Арктичній зоні.

Так, в грудні 2016 року в КНР було розпочато будівництво першого власного криголаму арктичного класу (на сьогодні для арктичних досліджень Китай використовує криголам «Сюелун»/«Сніжний Дракон», який був придбаний у України в 1994 році). Крім того, на початку квітня цього року були проведені успішні випробування технології та технічних засобів буріння свердловин на льодових шельфах глибиною до 1,5 км.

Виходячи з наявних можливостей, у перспективі Китай планує розпочати розробку природних ресурсів Арктики, в т. ч. спільно з Російською Федерацією. У 2015 році між Китаєм та Росією було досягнуто домовленості щодо спільного вивчення Західно-Приновоземельської ділянки в Баренцовому морі, Південно-Руської та Мединсько-Варандейської ділянок в Печорському морі. Крім того, китайська компанія CNPC придбала 20 % акцій проекту «Ямал скраплений природний газ». Водночас Китай нарощує взаємодію щодо пошуку покладів природних ресурсів в Арктиці також і з західними компаніями. Зокрема, прикладами цього є реалізація спільних проектів з розвідки нафтогазових родовищ в районі Ісландії та покладів залізної руди в Гренландії.

Складнощі освоєння Арктичного регіону

Окрім суперечностей між Росією та іншими країнами Арктичного регіону, суттєвими проблемами в освоєнні Арктики є складність природних умов регіону. Так, реальна навігація на Північному морському шляху фактично можлива лише з червня по жовтень, що вимагає створення потужних криголамних флотів та проміжних баз, а також розвинутої системи їх логістики. В свою чергу, видобуток нафти і газу на шельфах арктичних морів потребує застосування нових технологій та значних витрат коштів. При цьому, внаслідок санкцій США та ЄС, Росія втратила можливість отримання таких технологій у західних країн.

Водночас розробка нафтових родовищ в Арктиці та транспортування нафти пов’язані з суттєвими ризиками екології регіону. Причиною цього є значний час природного відновлення екології Арктики у випадку розливів нафти. Свідченням гостроти даної проблеми стала катастрофа танкера «Exxon Valdez» компанії Exxon 23 березня 1989 року поблизу узбережжя Аляски. В результаті виливу близько 260 тис. барелів нафти виникла нафтова пляма площею 28 тис. кв. км, а також було забруднено понад 2 тис. км берегової лінії. Небезпека повторення такого роду катастроф потребує вжиття додаткових заходів з посилення екологічного захисту регіону, що обумовлює також і зростання вартості освоєння регіону.

У цьому зв’язку досить показовий характер мають оцінки ряду російських експертів, які визнають нерентабельність видобутку Росією нафти і газу в її арктичній зоні при сучасному рівні світових цін на енергоносії.

Висновки

Загалом, наведені процеси визначають досить складний та суперечливий характер розвитку ситуації довкола Арктичного регіону. Так, з однієї сторони виникають нові можливості доступу до природних ресурсів Арктики та арктичних транспортних комунікацій, а з іншої — Арктика постає новим зосередженням суперечностей та потенційних конфліктів світового рівня.

Найбільш загрозливим напрямом зростання рівня конфронтації між Росією та Заходом у Арктичному регіоні постає обопільна його мілітаризація, наслідки якої несуть в собі й інші геополітичні та геоекономічні ризики і загрози для країн регіону, а саме: територіальні, технологічні та екологічні.

Все це здійснює безпосередній вплив на інтереси України, як однієї з ланок трансконтинентальних комунікацій з Арктичною зоною. Крім того, суперечності в Арктиці активно використовуються Росією з метою відвернення уваги світової спільноти від збройної агресії Москви проти України.