ukr

Сергій Борщевський. Російські дипломати і техніка безпеки.


Борщевський Сергій Точка зору

Траплялися в радянському кіно епізоди, заради яких це кіно варто було дивитися. З усього багатосерійного пропагандистського фільму «Операція «Трест», побаченого ще в студентські роки, досі пам'ятаю одну сцену. Сам «Трест» був неіснуючою антибільшовицькою організацією, вигаданою чекістами задля того, щоб заманити в Росію знаменитого британського розвідника Сіднея Рейлі. І ось уже майже фінал стрічки: Рейлі заковтнув наживку, і його на Луб'янці допитує чекістський начальник.

Однак розвідник зберігає спокій, він знає, що уряд Його Величності не кидає своїх. Та чекістський начальник приготував сюрприз: він показує Рейлі газету («Правду» чи «Известия» значення не має, в Росії вся преса однаково правдива), де чорним по білому написано, що його, тобто Рейлі, вбито при спробі нелегально перейти кордон. Рейлі начебто живий – ось він сидить, спантеличений новиною, – але водночас його вже начебто немає. Немає для своїх, які б прийшли на допомогу.

Той давній епізод я згадав не заради того, щоб зайвий раз проілюструвати брехливість Москви – адже щоб повідомити в газеті про смерть живої людини треба вочевидь мати чекістські мізки, – а в зв'язку з недавнім узяттям у полон двох грушників-невдах – капітана Євгена Єрофеєва та сержанта Олександра Александрова. А що дипломати країни-агресора раптом згадали про міжнародне право, варто наголосити на двох обставинах.

По-перше, Генеральне консульство України в Ростові-на-Дону вже тривалий час (чотирнадцять та майже десять місяців відповідно) безрезультатно клопочеться перед російською стороною про допуск до українських громадян Миколи Карпюка й Станіслава Клиха, які утримуються тамтешніми спецслужбами. Отже якщо отак-от просто надати путінським дипломатам можливість зустрітися з диверсантами-«соотечественниками», це практично позбавить наших дипломатів шансу «виторгувати» побачення зі згаданими українцями.

По-друге, полонених грушників слід добре пильнувати, оскільки, судячи з деяких обставин, Росії вони потрібні радше мертвими, ніж живими. А Україні якраз навпаки, в тому числі для пред'явлення їх самих та їхніх свідчень міжнародним організаціям або й міжнародному трибуналу. Тому, якщо українська влада все ж вирішить надати російським дипломатам можливість поспілкуватися з диверсантами, то таке спілкування має відбуватися у телефонному режимі або через куленепробивне скло. І жодних передач. Це ж стосується і російських журналістів. Прикладів згубних наслідків нехтування цими правилами безліч.

До речі, колишній статський радник Олександр Якушев, який погодився співпрацювати з чекістами й очолити міфічний «Трест», завдяки цьому в 1921 році врятував своє життя. Але ненадовго. Заарештований удруге в 1934 він помер у надрах ГУЛАГу в 1937 році. Отже з усіх точок зору найбезпечнішим місцем для Євгена Єрофеєва та Олександра Александрова є українська тюрма.

26.05.2015 10:09:00