Михайло Савва*: Внутрішня політика Росії: напередодні драматичних змін


Статті

Зміст:

1. Вступ: Фактори майбутніх змін російської внутрішньої політики.

2. Характеристики російського політичного режиму та їхня динаміка.

3. «Проблема 2024»: можливі сценарії збереження режиму.

4. Висновки та рекомендації.

 

Вступ: Фактори майбутніх змін російської внутрішньої політики

Майбутні зміни російської внутрішньої політики є прогнозованим фактом. Про них можна впевнено говорити з огляду на декілька причин:

1. Зростаючий запит громадян РФ на зміни. Репрезентативні опитування громадської думки протягом минулого року говорять про зростання відсотка респондентів, які роблять вибір на користь змін, а не стабільності. Цей запит констатують, у тому числі, й офіціозні засоби масової інформації: «У російському суспільстві дозрів запит на зміни. Такий висновок випливає з доповіді Федерального науково-дослідного соціологічного центру РАН. Доповідь так і називається: «Російське суспільство після президентських виборів-2018: запит на зміни». Кількість людей, які борються за зміни, за останні шість років збільшилася вдвічі, – до 56 відсотків, – йдеться у доповіді» [1]. Цю динаміку можна інтерпретувати по-різному, що і відбувається. Російський офіціоз бачить у цьому просту констатацію покращень: «При цьому 45 відсотків респондентів вже помітили зміни на краще. Трохи оптимістичніше стали дивитися громадяни і на перспективи Росії» [2]. Однак, у цифрах зростання прихильників змін можна побачити і прагнення громадян вирішити пов'язані з чинним режимом проблеми. Керівник Центру комплексних соціальних досліджень Інституту соціології Російської академії наук (РАН) Володимир Пєтухов вважає, що зараз стабільність у населення асоціюється зі збереженням кризових явищ і тому запит на зміни – це, по суті, запит на вихід із кризи [3]. 

2. Зростання відносної депривації також фіксується дослідженнями громадської думки. Генеральний директор Всеросійського центру вивчення громадської думки (ВЦВГД) Валерій Федоров на молодіжному форумі «Територія смислів на Клязьмі» у серпні 2017 року заявив про те, що запит російського суспільства на стабільність рухається на периферію і змінюється запитом на зміни. Багато експертів пояснюють це явище з позицій теорії відносної депривації. За словами керівника ВЦВГД, оскільки економічна криза в країні закінчилася, але повномасштабний підйом ще не настав, росіяни відчувають невпевненість у завтрашньому дні. В. Федоров зазначив, що це небезпечно, тому що «революційні настрої з'являються не в ситуації кризи, а коли криза закінчилася і стає краще... Тоді люди перестають терпіти і починають вимагати» [4]. Відзначимо, що така заява відтворює одну з найважливіших ідей теорії відносної депривації, яка пояснює всі соціально-політичні потрясіння [5] і яку доцільно використовувати для прикладного політологічного аналізу перехідних процесів.

3. Зниження рейтингу довіри В. Путіну. За результатами репрезентативного опитування, проведеного Левада-центром у вересні 2018 року, показник довіри до президента – 58% (проти 69% і 75% у 2017-му році відповідно). Значення «індексу довіри» до президента за минулий рік знизилося практично удвічі, в цілому рівень довіри до нього повертається до показників, зафіксованих у 2013 році, тобто до анексії Криму. Аналогічне «повернення» зазначається у ставленні до Ради Федерації і Державної Думи, ще більш помітне зниження довіри – до Уряду, значення «індексу довіри» до якого у 2018-му році нижче, ніж навіть у період «протестних» 2012-2013 років [6].

4. Безпрецедентна міжнародна ізоляція РФ, включаючи комплексні санкції країн розвиненої демократії. Санкції здатні негативно вплинути на економіку РФ. На думку керівника Економічної експертної групи Євсея Гурвича, «Якщо говорити про збереження санкцій не на один рік, а на багато років вперед, то, звичайно, це буде серйозним обмеженням для розвитку російської економіки. Короткостроковий ефект зараз не такий сильний. Але якщо це буде просто крок, за яким слідуватимуть ще кілька кроків, то, звичайно, це буде серйозним стримуючим фактором». При цьому ефект санкцій стане помітним і зможе бути оцінений у середині 2020-х років, тобто приблизно через 10 років після введення санкцій [7]. Економічні труднощі об'єктивно знижують потенціал режиму В. Путіна і можуть при деяких додаткових умовах привести до зростання протестних настроїв населення.

5. Зниження рівня керованості і в цілому деградація системи російської влади. Як констатує дослідник британського аналітичного центру Chatham House Лілія Шевцова: «У нас немає впевненості, в якій мірі Кремль контролює ситуацію... Втрата логіки і керованості – ось головна сьогодні проблема» [8].

6. Необхідність змін у політичній системі у зв'язку з «проблемою 2024 року». У 2024 році закінчується другий термін президентства В. Путіна і четвертий термін його офіційного президентства (у даній нумерації автор не враховує період виконання обов'язків президента В. Путіним після відставки Б. Єльцина у 1999 – 2000 рр.). Проблема 2024 року викликана прямою і очевидною конституційною забороною на його обрання втретє поспіль. Цей фактор, безумовно, головний серед показників «на зміни». Російський режим з метою свого збереження повинен буде щось зробити. Найбільш комфортного варіанту обрання В. Путіна вже немає, необхідно буде змінювати політичну систему. А значить – зменшувати визначеність стійкості внутрішньої політики.

Однак, недостатньо просто вказати на очевидні чинники майбутніх змін. Наприклад, рейтинг В. Путіна у 2000 році, після загибелі підводного човна «Курськ», становив лише 36 % [9]. Утім це не заважає В. Путіну залишатися при владі вже понад 18 років. Стійкість політичного режиму визначає складна система факторів, багато з яких не лежить на поверхні. Вище вже прозвучало, що адекватні представники російського експертного офіціозу аналізують результати своїх досліджень у рамках теорії, що пояснює відносну депривацію. Але публічно це виражається у декількох загальних цифрах, які дають лише загальне уявлення про проблему. Необхідні глибокі дослідження на основі даної теорії із застосуванням масових опитувань. Такі опитування або не проводяться у РФ, або їхні результати закриті через занадто очевидне прикладне значення.

Деякі фактори стійкості/змін взагалі не виявляються у результатах опитувань громадської думки, їх можна оцінити лише на основі зіставлення великих масивів інформації.

 

Характеристики російського політичного режиму та їхня динаміка

Класифікація політичного режиму не є інтелектуальною розвагою без прикладного значення. Така класифікація важлива, оскільки точне визначення виду режиму за його основними ознаками дає можливість деталізувати також інші ознаки і прогнозувати зміни цього режиму. Крім того, для аналізу змін внутрішньої політики держави необхідна структура, якась «дорожня карта», й оптимальною структурою у цьому випадку є повна система ознак політичного режиму. Така структура охоплює всі більш-менш значущі аспекти російської внутрішньої політики. Виділивши ознаки політичного режиму, зафіксувавши поточний стан й оцінивши динаміку, ми отримуємо можливість зрозуміти, що відбувається з кожною такою ознакою в динаміці, як взаємопов'язані різні аспекти змін. Також ми можемо робити обґрунтовані прогнози і в кінцевому підсумку зрозуміти, в якому напрямку змінюватиметься російська внутрішня політика. Аналіз окремих аспектів функціонування режиму (найбільш часто досліджувані серед них – настрої громадської думки, у тому числі рейтинги влади, структурні конфлікти політичного режиму, економічна динаміка) не дає подібних можливостей. Через це для структурування нашого аналітичного матеріалу було обрано систему ознак політичного режиму.

Класична схема політичних режимів виділяє демократію, авторитаризм і тоталітаризм. Режим В. Путіна велика частина дослідників відносить до авторитаризму. Однак, така характеристика сама по собі мало що прояснює. Авторитарні режими дуже істотно відрізняються один від одного, що цілком зрозуміло, оскільки авторитаризм – складна система ознак. Відсутність однієї або навіть декількох не означає, що режим вже не є авторитарним. Так само, як наявність однієї або декількох ознак ще не свідчить про приналежність до авторитарних режимів. У даному випадку діє принцип переходу кількості в якість – ми можемо впевнено відносити будь-який режим до авторитарних у разі, коли його дії підтверджують присутність більшості ознак. За своєю суттю авторитаризм є проміжним варіантом між демократією і тоталітаризмом. Для характеристик демократії і авторитаризму як крайніх полюсів типова досить висока визначеність. Водночас, авторитаризм як перехідна форма значно «розмитий».

Різні автори пропонують різні набори ознак авторитарного режиму. Для прикладного політичного аналізу необхідно виділити таку систему ознак, у якій кожна ознака буде зрозумілою, і за якою був би присутній консенсус експертів. Автор порівняв кілька найбільш популярних наборів ознак авторитарного режиму і виділив ті, які можна розглядати у якості визнаних.

Розглянемо стан та динаміку російського режиму за кожною модельною ознакою, характерною для авторитарного режиму:

1. Влада зосереджена в руках однієї людини або групи і спирається на особистість харизматичного правителя.

Сучасний стан: Для російського політичного режиму характерно зосередження владних повноважень у відносно невеликої за чисельністю групи осіб. В. Путін не є диктатором і навіть одноосібним правителем. Російський політичний технолог Гліб Павловський у 2017 році дав наступну характеристику: «Наша влада – це така собі рада директорів акціонерного товариства «Російська Федерація». До речі, у цій раді змінилася позиція Путіна. Раніше він був виконавчим директором, а тепер він, скоріше, почесний голова правління» [10]. Група людей, які приймають рішення у РФ, має досить складну дворівневу конфігурацію. Нижній рівень формують кілька угруповань різних сфер діяльності і навіть політичних поглядів, які сформовані на основі особистих відносин їхніх членів. Членами цих угруповань є представники вищої бюрократії (у тому числі так звані ліберали з економічного блоку уряду), деякі олігархи. Велика частина депутатів Державної Думи і Ради Федерації не входить у дані угруповання, виступаючи в ролі оформлювачів і виконавців прийнятих не ними рішень. Інтереси даних угруповань можуть відрізнятися або навіть суперечити один одному. Конфлікти між ними отримали у відкритих джерела назву «воєн кремлівських веж». Принципово важливі рішення на нижчому рівні російської піраміди влади не приймаються. Вищим рівнем влади є група, що складається головним чином з діючих або колишніх високопоставлених співробітників спецслужб (КДБ-ФСБ, головне розвідувальне управління, служба зовнішньої розвідки), до якої входить В. Путін. Він виступає «харизматичною публічною особою» цього угруповання, але інші її фігури є значно менш публічними. Саме ця група приймає найважливіші рішення, які потім виконуються органами влади і бізнес-структурами за дорученням В. Путіна. Будь-яких офіційних процедур прийняття рішень членами цієї групи немає. Кожен з членів групи є лідером власного «клану». Центром комунікації, що об'єднує цю групу, виступає В. Путін. Необхідно підкреслити три важливі характеристики цієї групи:

1. Її члени не взаємодіють один з одним безпосередньо. Більш того, між деякими з них є досить гострі суперечності (Сєчін – Чемезов, і т.ін.). У зв'язку з цим В. Путін надзвичайно важливий для угруповання в якості центру комунікації та узгодження інтересів.

2. Велика частина членів цього угруповання – ровесники В. Путіна в інтервалі кількох років: І. Сєчін – 1960 року народження, С. Чемезов – 1952, С. Іванов – 1953, Н. Патрушев – 1951 і т.д. Висування більш молодого публічного лідера цієї групи неможливо, оскільки в ній немає більш молодих. Однак, кандидатуру наступника В. Путіна буде знайдено серед «висуванців» членів даної групи.

3. Склад керуючої групи не є остаточно сформованим. Приміром, колишній керівник Російських залізниць (РЗД) Г. Якунін має давню історію стосунків з В. Путіним, однак його було виключено з числа людей, які приймають рішення [11].  

Динаміка та перспективи: помітних передумов зміни характеру реальної влади у РФ нині немає. Можна лише констатувати посилення конкуренції між правлячими угрупуваннями нижчого рівня: «Конкуренція груп інтересів, перш за все силових, яка і до того становила майже весь зміст російського політичного процесу, одночасно загострюється і стає максимально публічною» [12]. Одним з важливих мотивів збереження В. Путіна на посаді є успішне виконання ним функцій центру комунікації та виразника інтересів керуючого угруповання. Адекватна заміна йому в цій якості поки відсутня. Можна припустити, що в даний час членами цього угруповання активно готується спроба збереження В. Путіна при владі після закінчення другого терміну його повноважень у 2024 році.

 

2. Для системи управління, незалежно від типу державного устрою (федералізм, унітаризм) характерний високий рівень централізму.

Сучасний стан: Централізм є одним з головних принципів і практик режиму В. Путіна. Реформи першого президентського терміну В. Путіна були спрямовані саме на посилення централізму: скасування виборів губернаторів населенням (прямі вибори голів суб'єктів РФ не проводилися в 2005 – 2011 роках), виключення глав суб'єктів РФ з Ради Федерації. Централізм розглядається як профілактика розпаду гетерогенної Російської Федерації. Він проявляється у прийнятті рішень не тими органами влади, які повинні приймати такі рішення в силу вимог законодавства, а вищими органами, часто – федерального рівня. У період президентства Д. Медведєва були проведені деякі коригування у бік пом'якшення централізму. Приміром була відновлена можливість виборів глав суб'єктів РФ громадянами на розсуд законодавчих органів цих регіонів. Нині прямі вибори проходять у 75 суб'єктах РФ, в інших 10 – главу обирають регіональні парламенти. Однак, було збережено у законодавстві право президента РФ усувати губернаторів з посади у зв'язку із втратою довіри. Жорстко централізовані не лише органи виконавчої влади, але також усі значущі сфери діяльності. Наприклад, за підсумками масових фальсифікацій результатів другого туру виборів губернатора Приморського краю 16.09.2018 року першу офіційну заяву про необхідність скасувати результати було зроблено керівником Центральної виборчої комісії Е. Памфіловою, а не виборчою комісією краю, як вимагає закон [13]. Подібні рекомендації федеральних органів влади в усіх сферах управління фактично є остаточним прийняттям рішення. Для прикладу, високоцентралізовано ефективне промислове виробництво у рамках державної корпорації «Ростех», створеної спеціальним федеральним законом у 2007 році. У контур управління «Ростех» входить понад 700 організацій, у тому числі 70 організацій знаходяться в прямому управлінні [14]. У 2017 році консолідований виторг «Ростех» становив 1,6 трлн рублів [15], що приблизно дорівнює дохідній частині державного бюджету України за 2017 рік (771 266 617,6 тис. гривень) [16].

Динаміка і перспективи: Рівень централізму в РФ постійно посилюється при тому, що формально країна є федерацією. Протиріччя між високим рівнем централізму і формально федеративним характером РФ є одним з базових протиріч режиму В. Путіна. Регіональні еліти відчувають зростаюче занепокоєння з приводу зменшення своїх можливостей. Рідкісним винятком є режим персональної влади Р. Кадирова у Чеченській Республіці (ЧР). Централізація управління торкається ЧР, відносини якої з РФ найкраще визначаються поняттям особистої унії, тобто особистих домовленостей В. Путіна і Р. Кадирова. Зниження можливостей регіональних еліт в останні роки пов'язано з активізацією переслідувань за корупцію, яке здійснюється, головним чином, Федеральною службою безпеки, а також іншими структурами федерального підпорядкування. Об'єктивно, посилення централізму, у тому числі у форматі боротьби з корупцією, підсилює невдоволення регіональних еліт політикою федерального центру і невдоволення своїм перебуванням у складі РФ.

 

3. Суспільство відчужене від влади, що передбачає імітаційний характер виборів.

Сучасний стан: Процес виборів жорстко контролюється виконавчою владою і її представниками у виборчих комісіях. Імітаційний характер виборів усіх рівнів забезпечено трьома технологіями:

1. Пропаганда підконтрольних владі електронних засобів масової інформації (ЗМІ). Таких ЗМІ – більшість, що забезпечує масовий ефект її впливу. При використанні даної технології іноді влада допускає прямі порушення закону, наприклад, використання адміністративного ресурсу.

2. Недопущення до участі у виборах опозиційних кандидатів. Виборчі комісії при реєстрації кандидатів під надуманими приводами не реєструють незручних владі кандидатів. При використанні даної технології використовуються, головним чином, свідомо збережені недоліки виборчого законодавства, які, наприклад, дають можливість оголосити недійсним підпис на підтримку висування кандидата на підставі однієї граматичної помилки або відсутнього знаку. Досить часто влада заради недопущення кандидата прямо порушує законодавство.

3. Фальсифікація результатів голосування. Під час використання даної технології влада у всіх випадках порушує законодавство РФ. На виборах різних рівнів (федеральному, суб'єктів РФ і муніципальному) використовуються різні поєднання даних технологій. У результаті перемоги кандидатів не від офіційно правлячої партії «Єдина Росія» є рідкісними винятками і не впливають на співвідношення сил в органах влади. До того ж, досить часто кандидати, що перемогли не від «Єдиної Росії», представляють її фактичних союзників – Ліберально-демократичну партію (ЛДПР), Комуністичну партію РФ (КПРФ), партію «Справедлива Росія» (СР). Після перемоги вони інтегруються в систему влади РФ. Перемоги ідейних супротивників режиму В. Путіна на виборах є рідкісними винятками і характерні в даний час тільки для великих міст.

Динаміка і перспективи: Восени 2018 року губернаторські вибори в РФ продемонстрували деяке зростання протестного голосування під гаслом: «За кого завгодно, тільки не за владу». Поступово зростаюче масове невдоволення населення обмежило можливості партії влади вигравати вибори з опорою на масову пропаганду як головний метод. Це переконливо показав другий тур губернаторських виборів у вересні 2018 року у 4 суб'єктах РФ. У Приморському краї, де другий тур відбувся 16.09.2018 року, виконувач обов'язів губернатора зробив спробу масових фальсифікацій, які набули розголосу, і результати виборів було скасовано. У Республіці Хакасія другий тур, призначений на 23.09.2018 року, було перенесено через те, що чинний губернатор зняв свою кандидатуру «за станом здоров'я», фактично – через неможливість виграти без масових фальсифікацій. У Хабаровському краї і Володимирській області діючих губернаторів перемогли «технічні» кандидати від ЛДПР. Через такий прояв протестних настроїв можна впевнено прогнозувати зниження інформаційної відкритості процесу виборів і активізацію фальсифікацій з боку кандидатів від влади. Зниження інформаційної відкритості процесу виборів ускладнить контроль за ними з боку незалежних спостерігачів. Восени 2018 року, після скандалу у другому турі виборів губернатора Приморського краю, було здійснено закриття чергового масиву інформації. Раніше на сайті Центральної виборчої комісії izbirkom.ru можна було бачити попередні версії протоколів дільничних виборчих комісій (ДВК), замість яких було зроблено нові версії, однак адміністратор ЦВК закрив таку можливість. Ще раніше на сторінці протоколу ДВК, якщо це був повторний протокол, давалося посилання на первинний протокол. Так було простіше порівнювати, що змінилося. Потім це посилання було видалено, а у вересні 2018 року було заблоковано доступ до первинних протоколів. Зниження ролі пропаганди як інструменту управління виборцями говорить про те, що буде розширена практика недопуску до виборів не тільки опозиційних, але й всіх незалежних кандидатів. Водночас, протести громадян проти фальсифікацій результатів виборів знижують популярність режиму, збільшують кількість його супротивників, у тому числі активно залучених до протистояння з владою. У зв'язку з цим надзвичайно важливою є підтримка організацій і груп, які ведуть незалежний контроль на виборах у РФ. Для російської опозиції знову стає актуальною тактика голосування на всіх виборах за найбільш сильного кандидата не від партії влади. Таку тактику вже було застосовано раніше на виборах 2011 року, і вона принесла локальний успіх опонентам діючих губернаторів у ході виборів восени 2018 року. Водночас, осінні вибори 2018 року продемонстрували лише початок процесу зростання протестного голосування. Можливості влади з управління електоральними настроями залишаються високими. Так, у ході прямих виборів губернаторів у вересні 2018 року лише у 4 суб'єктах РФ з 22 відбувся другий тур. У 18 регіонах ставленики влади перемогли у першому турі.

 

4. Еліта формується шляхом кооптації, тобто включення у правлячу групу людей з волі інших членів цієї групи, але не з волі народу.

Сучасний стан: Для режиму В. Путіна дана ознака характерна у повній мірі у зв'язку з імітаційним характером виборів, які в умовах демократії є головним способом оновлення еліти, а також домінуванням у російській еліті вихідців зі спецслужб. Сучасна конфігурація російської еліти з явним домінуванням «силовиків» сформувалася в ході так званого розгрому Путіним олігархів у першому п'ятилітті нашого століття. У 2003 році почалася «справа ЮКОСа», яка привела до ліквідації основних російських олігархічних угруповань в якості суб'єктів реальної влади. Лояльні до режиму олігархи були вбудовані в нині існуючі угруповання, але не в якості їхніх лідерів. Правляча в РФ група досить ефективно використовувала кооптацію представників різних політичних сил в офіційну владу, але не в свій склад. Це дозволяє нейтралізувати потенційних політичних суперників, зробити їх підлеглими елементами режиму. Так, керівником Федеральної антимонопольної служби з 2004 року є член опозиційної партії «Яблуко» І. Артем'єв. Губернаторами низки суб'єктів РФ, висунутими на ці посади Президентом РФ, є представники системної опозиції: Омської області – член партії «Справедлива Росія» А. Бурков, Смоленської області – член ЛДПР А. Островський, і т.д. Однак, зараз ресурс кооптації сильних лідерів з лав системної опозиції практично вичерпано, оскільки системна опозиція тісно пов'язана з владою і деградує разом з нею.

Динаміка і перспективи: У ході третього президентського терміну В. Путіна з'явилися явні ознаки деградації системи поповнення політико-адміністративної еліти. Важливою ознакою такої деградації є призначення його охоронців на високі посади державної цивільної служби. У 2016 році діючих або колишніх охоронців В. Путіна було призначено губернаторами Калінінградської, Тверської і Ярославської областей. Призначений губернатором Калінінградської області у липні 2016 року Є. Зінічів пішов з цієї посади усього через 3 місяці після призначення «за сімейними обставинами». Однією з причин цієї відставки стала очевидна непублічність Е. Зінічева, тобто професійна непридатність до виконання обов'язків глави суб'єкта РФ. У вересні 2018 року виконуючим обов'язки губернатора Астраханської області було призначено С. Морозова, який з 1994 по 2016 роки працював у Федеральній службі охорони (ФСО). У даний час губернатори з числа офіцерів ФСБ і ФСО, як показує проведений автором аналіз біографій глав суб'єктів РФ, не становлять скільки-небудь значної частини губернаторського корпусу (табл. 1).

Табл. № 1

Розподіл глав суб'єктів РФ за належністю до професійних груп 

 

Державна цивільна служба, муніципальна служба

Міністерство внутрішніх справ, прокуратура, суд

Армія

КДБ, ФСБ, ФСО

Наука, освіта

Бізнес

Кількість

59

5

5

5

1

10

% від загальної кількості

69,4

5,9

5,9

5,9

1,2

11,7

Кандидати на посади губернаторів рекрутуються переважно з державної цивільної служби. Водночас, можна прогнозувати продовження тенденції висунення на позиції глав суб'єктів РФ вихідців із силових структур. Очевидно, правляче угруповання розглядає це як стратегію підвищення керованості та профілактики розпаду РФ у разі кризової ситуації.

У 2018 році виник новий тренд деградації російської управлінської еліти – призначення на посади в Уряд у спадок. Міністром сільського господарства став Д. Патрушев, син секретаря Ради безпеки і колишнього керівника ФСБ М. Патрушева. Раніше діти високопоставлених чиновників займали високі посади тільки у державних корпораціях і бізнес-структурах [17].

Рівень деградації російської еліти поступово посилюється. Представники правлячих кланів кооптуються у владу не через здатність виконувати офіційні функції, а через надії правлячої групи на те, що вони здатні ефективно захищати інтереси свого угруповання. Цей розрив між офіційним функціоналом і реальними можливостями визначає неготовність нової російської еліти діяти в інтересах суспільства і, відповідно, посилює протестні настрої.

Деякі представники російської влади усвідомлюють проблему деградації системи управління і навіть артикулюють її. Голова Конституційного суду РФ В. Зорькін заявив під час Санкт-Петербурзького юридичного форуму у травні 2018 року: «...внутрішні протести, що частішають, і невдоволення людей можуть бути набагато небезпечнішими за своїми соціально-політичними наслідками, ніж загрози зовнішнього порядку. Вони за короткий період можуть обрушити ілюзію стабільності. Ми у цьому переконалися на прикладі деяких нещодавніх подій. Немає сенсу перераховувати помилки, допущені на різних рівнях державного управління при реагуванні на трагедію, пов'язану з пожежею у торговому центрі у Кемерово, і стихійні акції протесту жителів міст Московської області, розташованих поруч зі сміттєвими полігонами. Вони досить докладно викладені у ЗМІ. Ми спостерігали некомпетентність, розгубленість представників влади, неповагу до громадян» [18]. Протестний мітинг 4 жовтня 2018 року в адміністративному центрі Інгушетії Магасі з питання обміну територіями з Чеченської Республікою продемонстрував важливу характеристику політичного режиму на регіональному рівні – у владі немає людей, які б залишалися авторитетами для народу і були б здатні своїм закликом зупинити протестну акцію [19].

Потрібно підкреслити, що протестне голосування на регіональних і муніципальних виборах лише посилює проблему некомпетентності влади й її неготовність діяти в інтересах суспільства. Аналітик видавничого дому «Комерсант» Андрій Перцев за підсумками виборів в Хабаровському краї і Володимирській області у вересні 2018 року вірно помітив: «На чолі регіонів виявилися люди, які не хотіли перемоги. Якщо вони будуть перемагати і надалі, з керованістю в країні виникнуть проблеми» [20]. Деградація еліти наочно характеризується призначенням дітей членів «керуючої групи» на високі державні посади.

Нездатність домовлятися і низька професійна компетентність значної частини представників російської еліти загрожує раптовим і неконтрольованим розпадом режиму, який небезпечний як для російського суспільства, так і для країн-сусідів Росії. У критичній ситуації ці люди виявляться не здатними забезпечити м'який, не катастрофічний варіант переходу влади.

5. Принцип поділу влади ігнорується, виконавча влада домінує по відношенню до представницької і судової

Сучасний стан: Особливістю російського політичного режиму у великому масиві авторитарних є не просто домінування, а повна фактична підпорядкованість представницької влади. При цьому центром виконавчої влади в РФ є не Уряд, а відсутній у Конституції орган влади – адміністрація Президента РФ. Прийняті правлячою групою рішення оформляються і доводяться до виконавців саме адміністрацією Президента. Адміністрація Президента керує вищим органом законодавчої влади – Федеральними Зборами шляхом контролю за обранням депутатів Держдуми і членів Ради Федерації. Адміністрація Президента є федеральним виборчим штабом партії влади на всіх виборах. При необхідності високопоставлені співробітники адміністрації делегуються у Держдуму, як її нинішній голова В. Володін. Законодавчі органи суб'єктів РФ контролюються відповідними адміністраціями та регіональними управліннями Федеральної служби безпеки (ФСБ). Система судової влади також жорстко контролюється, але за іншою схемою. Суди першої інстанції і суди суб'єктів РФ у своїй більшості досить незалежні стосовно органів виконавчої влади органів місцевого самоврядування та суб'єктів РФ. Основним центром впливу на суддів є ФСБ, у тому числі його регіональні управління. Судді залежні від ФСБ через процедуру, яка є незаконною, але такою, що повсюдно практикується, – допуску до посади судді і продовження повноважень тільки за результатами позитивного висновку ФСБ [21]. Крім цього, ФСБ є основним ініціатором кримінальних справ проти суддів. Такі справи через вимоги Федерального закону «Про статус суддів» формально порушуються посадовими особами Слідчого комітету (СК). Однак, у більшості випадків СК порушує такі справи за оперативними матеріалами, наданими ФСБ.

Залежність представницької та судової влади від виконавчої викликає невдоволення деяких депутатів і суддів. Головним мотивом невдоволення є особистий, а саме – обмеження повноважень депутатів і суддів використовувати «ренту влади». Це протиріччя об'єктивно є одним із слабких місць режиму В. Путіна.

Динаміка і перспективи: залежність законодавчої і судової влади у РФ буде посилюватися шляхом створення нових механізмів прямого управління ними. Наприклад, у даний час розглядається законопроект про внесення поправок у ст. 37 Кримінально-процесуального кодексу РФ, які встановлюють можливість передачі слідчим органам ФСБ «для провадження попереднього розслідування будь-яких кримінальних справ або матеріалів перевірки повідомлення про злочин, якщо такі були виявлені федеральними органами безпеки». У зв'язку з цим пропонується наділити генпрокурора і його заступників додатковими повноваженнями – за клопотанням ФСБ вилучати будь-які справи і передавати їх в органи ФСБ. Причому, остання служба може не мотивувати причину, за якою вона хоче отримати для розслідування матеріали [22].

Тенденція до посилення прямого управління представницькими органами влади з боку виконавчої влади накладається на тенденцію розширення присутності представників системної опозиції в регіональних і муніципальних представницьких органах. Так, у результаті виборів депутатів 17 регіональних парламентів 9.09.2018 року «Єдина Росія» набрала менше 50 % голосів виборців і менше, ніж КПРФ, у 3 суб'єктах РФ – Республіці Хакасія, Іркутській області, Ульяновській області. Ще у 7 суб'єктах РФ «Єдина Росія» набрала менше 50 % голосів [23]. Таке накладення об'єктивно підсилює протестні настрої у середовищі депутатів регіональних законодавчих органів.

У разі гострої політичної кризи в РФ деякі депутати і судді, у тому числі в суб'єктах РФ, можуть стати не тільки комунікаторами між владою і опозицією, але також механізмом переходу і легітимізації нової влади. Жовтнева криза 2018 року в Інгушетії продемонструвала реальність у РФ на регіональному рівні «сплячих інститутів» – декоративних в умовах авторитарного режиму структур, які в умовах гострої кризи можуть стати учасниками реальної політичної боротьби. В Інгушетії таким «сплячим інститутом» стали Народні Збори – парламент республіки. Кілька його депутатів відмовилися голосувати за затвердження угоди про зміну меж Інгушетії і приєдналися до протестуючих.

6. Права і свободи громадян проголошуються, але фактично обмежені. Ці обмеження характерні головним чином для політичної сфери.

Сучасний стан: Законодавство, у тому числі Конституція РФ, гарантує права і свободи громадян. Публічна риторика представників федеральної влади в цілому є цілком демократичною. Однак, практично органи правопорядку і суди мають необмежені можливості для порушення прав і свобод. Такі порушення зараз зосереджені у двох сферах: політика, що розуміється як усі пов'язані з владою відносини, і власність. Порушення прав власності ми розглянемо при характеристиці наступної ознаки режиму.

Під час придушення політичного протесту активно використовуються неправові методи: фальсифікація адміністративних і кримінальних справ; організовані представниками влади напади на політичних противників, у тому числі їх убивства; невиправдано жорстокі розгони масових політичних заходів. Придушення політичного протесту розглядається режимом як надзвичайно важливе завдання, заради вирішення якого допустимі і навіть необхідні порушення прав і свобод. Кількість ув'язнених, визнаних правозахисними організаціями політичними, залишається високою. В актуальному списку політичних в'язнів правозахисного центру «Меморіал» 56 осіб. Крім цього, за релігійні переконання переслідуються 145 осіб, 52 людини переслідуються без позбавлення волі і 99 віднесені до категорії ймовірних жертв, що не увійшли до списків [24]. Необхідно відзначити, що велика кількість політичних в'язнів зберігається на тлі зниження загальної кількості ув’язнених у РФ. Кількість засуждених у Росії в 2018 році досягла історичного мінімуму. 1 вересня 2018 року в установах кримінально-виконавчої системи містилося 582 889 осіб, що є для РФ найнижчим показником за весь час існування держави [25]. На початок 2017 року у Росії було 630 тисяч в'язнів, у 2012 році – 701 тисяча, у 2008 році – 886 тисяч [26]. Водночас, при аналізі цих рекордно позитивних даних необхідно враховувати два важливі аспекти:

  1. Федеральна служба виконання покарань (ФСВП) маніпулює статистикою для демонстрації лібералізації. ФСВП оприлюднює статистику на кінець року, а не середньооблікову чисельність ув'язнених. При цьому до зведеної статистики по колоніям не включаються дані по колоніям-поселенням і колоніям для довічно засуджених.
  2. Швидкими темпами зростає кількість засуджених, вироки щодо яких не передбачають позбавлення волі. Ці люди перебувають на обліку в кримінально-виконавчих інспекціях за місцем проживання. За даними офіційного обліку, на початок 2016 року на обліку там значилося 307 тисяч осіб, 2017 року – 423 тисячі, 2018 року – вже 504 тисячі. Така практика дозволяє не відправляти людину в колонію після першого вироку, але робить його повністю залежним через загрози другого вироку, який зазвичай переводить людину у категорію рецидивістів з гарантованим позбавленням волі.

Політично мотивовані адміністративні покарання мають значно більший кількісний масштаб порівняно з кримінальними і також є елементом стратегії контролю над потенційно небезпечними для режиму людьми – за адміністративним покаранням у разі повторення «порушень», наприклад, порядку організації масових заходів, слідує кримінальна.

Динаміка і перспективи: Режим В. Путіна використовує політичні репресії у форматі «точкових», не масових репресій. Водночас, масштаб цих вибіркових репресій розширюється [27]. Зростає невдоволення політично активної частини населення порушеннями їхніх прав й ігноруванням думки. Ці два процеси – розширення масштабу репресій і зростання невдоволення активізують один одного, в силу чого кількість репресованих буде збільшуватися. Однак, влада буде уникати використання масового насильства, яке потенційно здатне викликати у відповідь насильство й ескалацію конфлікту. Репресії будуть застосовуватися стосовно людей і груп, які не мають потенціалу для швидкої ескалації конфлікту з переведенням його у фазу насильства. Масовий мітинг у столиці Інгушетії Магасі у жовтні 2018 року мав такий потенціал, тому репресії щодо його учасників не були застосовані. З цього правила через особливості психології «координатора режиму» виключення будуть робитися в одному випадку – насильство буде застосовуватися для придушення будь-яких виступів з гаслами, спрямованими особисто проти В. Путіна.

7. Державний контроль не поширюється на неполітичні сфери – економіку, культуру, релігію, приватне життя.

Сучасний стан: Дана характеристика авторитарного режиму для випадку РФ не цілком справедлива. Державний контроль на цей час не зосереджено виключно у політичній сфері. Режим В. Путіна активно і послідовно втручається у такі неполітичні сфери, як культура, релігія, приватне життя, і підсилює контроль над значною частиною економіки, що є спадщиною радянського періоду. Зміни цієї характеристики вказують на дрейф російського режиму до моделі сучасного тоталітаризму.

Голова Рахункової палати РФ, колишній міністр фінансів Олексій Кудрін на парламентських слуханнях щодо проекту бюджету на 2019-2021 рр. у Раді Федерації заявив, що частка держави в економіці не скорочується всупереч поставленому президентом В. Путіним завданню, а, навпаки, зростає. Збільшення приватного бізнесу в країні не відбувається. Більш того, державні корпорації скуповують приватні активи [28]. Під вимогою В. Путіна мається на увазі його декларативна заява у президентському посланні 1.03.2018 року.

Російський режим активно використовує потенціал релігій для впливу на суспільство, контролює чимало релігійних інститутів у РФ і за кордоном, втручається у сферу релігійного життя всупереч конституційній нормі про світський характер російської держави. 12.10.2018 року В. Путін провів з членами Ради безпеки РФ нараду з питання автокефалії Української православної церкви [29]. Це – далеко не єдиний випадок вторгнення органів влади РФ у питання церковного життя. Подібна стратегія не зустрічає протидії з боку Московського патріархату. Більш того, стратегія взаємодії розробляється і впроваджується у РФ спільними зусиллями влади і церкви. Патріарх Кирило на першому ж офіційному прийомі після свого обрання заявив, що ідеальна модель церковно-державних відносин ще з візантійських часів характеризувалася симфонією у стосунках церковної та світської влади [30]. Російська держава використовує свої можливості примусу для захисту інтересів релігійних організацій. З 1997 до 2013 року «образа почуттів віруючих» була у РФ адміністративним правопорушенням, однак на початку третього президентського терміну В. Путіна за це було введено кримінальну відповідальність.

Контроль за особистим життям у низці областей здійснюється шляхом законодавчих заборон. Наприклад, з 2013 року федеральне законодавство містить систему заборон пропаганди нетрадиційних сексуальних відносин серед неповнолітніх. Фактично, під ці заборони потрапляє будь-яка публічна інформація про гомосексуалізм. Велика палата Європейського суду з прав людини у 2017 році прийняла рішення про те, що російський закон про заборону гей-пропаганди порушує право на свободу самовираження і містить дискримінацію.

Динаміка і перспективи: Державний контроль розглядається російським режимом як основа стабільності. Він буде і надалі поширюватися на неполітичні сфери життя, незалежно від офіційної риторики російської влади. Таке розширення відповідає патерналістським настроям значної частини росіян. Втручання держави в усі значимі сфери життя позиціонується російським режимом як його відміна від ліберальних західних демократій і експлуатує таким чином ксенофобію деякої частини громадян РФ. Таким чином, таке втручання не тільки підсилює можливості держави, але також підтримує його соціальну базу. Водночас, розширення державного втручання вже не має права продовжувати цю базу. Новим прихильникам режиму просто нізвідки взятися, його соціальна база вичерпана. Виникла ситуація, коли посилення державного контролю лише допомагає утримати вже наявних прихильників. Одночасно, таке розширення порушує інтереси деяких «нейтралів», тобто людей, які не займаються політичною діяльністю і віддистанційовані як від влади, так і від протестних рухів. Частка аполітичних у російському суспільстві дуже велика. За опитуванням Левада-центру, у квітні 2017 року 52 відсотки росіян вважали себе аполітичними, а понад 60 відсотків – уникали контактів з державою [31]. Зміна настроїв цієї частини суспільства може радикально вплинути на співвідношення сил влади й опозиції в Росії.

8. Особистість позбавлена гарантій безпеки у відносинах з владою. Закони переважно на боці держави, а не особистості.

Сучасний стан: Чинне законодавство РФ наочно і навіть демонстративно не орієнтоване на захист інтересів особистості. В якості ознак такого стану справ необхідно назвати надзвичайно жорсткі покарання за застосування насильства до співробітників правоохоронних органів, за непокору їхнім вимогам і масове зловживання правом на захист з боку поліцейських, особливо за підсумками розгону масових протестних заходів. Велику кількість резонансних політично мотивованих кримінальних справ було фальсифіковано за статтею 318 КК РФ «Застосування насильства стосовно представника влади». У РФ діє встановлена Земельним кодексом і Федеральним законом від 29 липня 1998 р. № 135-ФЗ «Про оціночну діяльність у Російській Федерації» надзвичайно проста для влади процедура вилучення земель для державних і муніципальних потреб, яка дозволяє фактично позбавляти людей власності з неадекватно низькою компенсацією, як це масово відбувалося під час підготовки до зимової Олімпіади 2014 року в Сочі. Пріоритетність влади у відносинах з людиною усвідомлюється суспільною свідомістю, при цьому більшість росіян вважають це несправедливим. За результатами репрезентативного опитування громадської думки, проведеного «Левада-центром» у березні 2017 року, 34% опитаних вважають, що інтереси держави вище прав людини або, що заради інтересів держави можна погодитися з обмеженням прав окремих громадян. Водночас, у цілому 60% впевнені, що права людини вище і що громадянин має право боротися за свої права, навіть якщо це йде у розріз з інтересами держави [32].

Динаміка і перспективи: Режим В. Путіна послідовно посилює незахищеність людини. Показовим прикладом законодавчого ігнорування інтересів особистості є декриміналізація домашнього насильства в лютому 2017 року, у результаті чого масштаб такого насильства істотно виріс [33]. Це веде до дистанціювання громадян від влади і, таким чином, зменшення соціальної бази підтримки режиму. Рівень вербальної підтримки залишається відносно високим. Однак, люди, які заявляють про свою підтримку режиму (влади) в силу конформізму, що не будуть при необхідності захищати його або просто підтримувати. У РФ поступово формується ситуація, характерна для пізнього Радянського Союзу, – режим все більше спирається лише на вертикаль влади, і системний збій у даній вертикалі, навіть короткостроковий, може викликати падіння режиму.

9. Політика монополізована владою. Режим пригнічує політичну опозицію. Влада дозволяє собі використовувати неправові методи щодо нелояльних громадян і організацій. Реальна політична конкуренція відсутня.

Сучасний стан: Дана група ознак цілком очевидна для сучасної РФ. Найбільш актуальним у цій системі є використання неправових методів щодо нелояльних. Його актуальність викликана тим, що масштаби використання таких методів ростуть, і вони викликають найбільш активний і негативний суспільний резонанс. Під неправовими методами розуміються вбивства і застосування нелегітимного насильства (напади, побиття, погрози). Безумовно, неправовими є також фальсифікації кримінальних і адміністративних справ. Однак, ця ознака режиму вже була розглянута раніше, і в її рамках влада використовує інші технології. Неправові методи почали застосовуватися вже в перший президентський термін В.Путіна. На першому етапі насильство стосовно нелояльних було локалізовано деякими територіями Північного Кавказу, у першу чергу – Чеченською Республікою. У даному випадку не йдеться про жертви війни. У ЧР активно усувалися люди, запідозрені в нелояльності до федеральної та регіональної влади. Дещо пізніше ця технологія стала застосовуватися в інших регіонах РФ. Найбільш відомі приклади неправових розправ – убивства А. Політковської (2006 р., Москва), Т. Куашева (2014 р., Нальчик, Кабардино-Балкарська Республіка), Б. Нємцова (2015 р., Москва). Для таких убивств використовуються, головним чином, виконавці з числа людей, наближених до глави ЧР Р. Кадирова. Низка випадків отруєнь російських політичних активістів можна віднести як до спроб убивств, так і до методів залякування [34]. Політично мотивовані вбивства не є в РФ масовою практикою, на відміну від інших неправових методів впливу, серед яких – побиття, залякування, підпали будинків, псування автомобілів. Подібні злочини організовуються співробітниками регіональних підрозділів Федеральної служби безпеки і поліції, для безпосереднього виконання залучаються пов'язані з правоохоронними органами члени кримінальних угруповань. Як правило, подібні злочини залишаються нерозкритими [35]. Бойовики з використовуваних владою угруповань використовуються також для провокацій у ході протестних мітингів: «Цей випадок і багато подібних дають підстави вважати, що управління (ФСБ) має у своєму розпорядженні такий «позавідомчий» силовий ресурс у вигляді загону готових на все накачаних тренованих «кримінальних елементів». Вони діють під прикриттям силовиків і виконують завдання за межами закону, – розповідає Рудомаха. – Цих людей зафіксували на відео у 2014 році, коли вони намагалися увірватися до нас в офіс у Краснодарі, і розгромили машину члена Ради «ЕкоВахти» Ігоря Харченка. Вони ж громили минулого року протипожежний табір «Грінпіс» і «ЕкоВахти» і нападали на людей під час березневої акції прихильників Навального у Краснодарі, вони були присутні і на інших опозиційних заходах» [36].

Динаміка і перспективи: Автори репресивної політики режиму переконані у тому, що масовий протест ініціюється й управляється конкретними людьми, і усунення лідерів, у тому числі потенційних, дозволить запобігти протестним проявам. У багатьох випадках для відповідальних за репресії з метою виключення людини з протестної активності значно простіше організувати неправовий тиск, а не кримінальне переслідування, яке потребує дотримання багатьох формальностей. Через це можна очікувати подальше збільшення масштабів неправового переслідування нелояльних громадян та організацій. Аналіз змісту полеміки у відкритих джерелах після низки випадків отруєнь російських політичних активістів показує, що від російських спецслужб потрібно чекати розширення масштабів використання даного методу: отруєння дає можливість посіяти сумніви у самому факті злочину, приписати його природним причинам.

10. У разі, якщо партійне різноманіття зберігається, у партійній системі домінує одна партія.

Сучасний стан: У даний час у РФ офіційно зареєстровано 64 політичні партії [37]. Така відносно велика кількість партій з'явилася завдяки ліберальним змінам федерального законодавства про політичні партії після масових акцій протесту 2011 - 2012 років і рішення ЄСПЛ у справі Республіканської партії Росії. Ще у 2011 році у РФ було зараєстровано всього 7 партій. Незважаючи на формальне партійне різноманіття, з 2003 року в РФ існує очевидне домінування партії «Єдина Росія», офіційним лідером якої є прем'єр-міністр Д. Медведєв. У Державній Думі VII скликання представлено 6 партій. Водночас, дві партії мають по 1 депутату («Батьківщина» і «Громадянська платформа»). Чотири партії сформували у Державній Думі фракції наступної чисельності: «Єдина Росія» – 343 депутати (76 % загальної кількості депутатів), Комуністична партія РФ – 43 депутата, Ліберально-демократична партія – 39, «Справедлива Росія» – 23. Чисельність фракції «Єдиної Росії» дає їй можливість прийняти будь-яке рішення без підтримки інших фракцій. Подібне співвідношення сил характерне також для більшості регіональних парламентів. Станом на серпень 2018 року «Єдина Росія» контролює понад 50% місць у 81 з 85 парламентів суб'єктів РФ. Винятками з цього правила є Республіка Хакасія, Забайкальський край, Іркутська й Ульяновська області, в парламентах яких сильні позиції КПРФ. «Єдина Росія» не є політичною партією у власному розумінні слова, вона виконує функцію політичної оболонки для державної бюрократії і деякої, найбільш політизованої частини прихильників режиму.

«Єдина Росія» не розглядається правлячим угрупованням в якості єдиного офіційного центру політичної сили режиму. Громадський рух «Загальноросійський народний фронт», створений за ініціативою В. Путіна у 2011 році, у зв'язку з очевидною нездатністю «Єдиної Росії» протистояти масовим протестам, є ширшою і різнорідною «політичною оболонкою» російського режиму.

Динаміка і перспективи: Електоральна динаміка 2017 – 2018 рр. демонструє зростаючі електоральні проблеми «Єдиної Росії». На виборах муніципального і регіонального рівнів партія влади поступово втрачає позиції. Це надзвичайно важливо, тому що створює можливість легітимного транзиту влади «після Путіна» до інших політичних сил. Законодавчі/представницькі органи влади при наявності у них значного представництва інших партій, крім «Єдиної Росії», можуть забезпечити перехід влади і відносну керованість у ситуації перехідної кризи. Водночас, у даний час стан «Єдиної Росії» як домінуючої партії дуже міцний. Лише у наступному електоральному циклі федерального рівня можна очікувати помітні зміни ситуації.       

11. Влада виявляє терпимість стосовно ідейних течій, лояльних до правлячого режиму.

Сучасний стан: Перші два президентські терміни В. Путіна і період президентства Д. Медведєва були періодами відносної терпимості режиму стосовно лояльних ідеологій. Ситуація змінилася в ході третього президентського терміну В. Путіна. Лояльність стосовно влади вже не гарантувала терпимого ставлення з її боку. Будь-які «інші» стали для режиму не просто підозрілими, але й небезпечними. Показовим прикладом є фальсифікації в масовому порядку з 2013 року кримінальних справ щодо російських протестантів. Представники даної конфесії безумовно лояльні стосовно влади. Водночас, їхні тісні зв'язки з представниками своїх конфесій на Заході і наявність добре організованих мереж стали достатнім приводом для початку переслідувань. Організації екологічного спрямування також не ставлять за мету зміну режиму або політичні зміни. Водночас, такі організації піддаються переслідуванням у різних форматах – від кримінальних справ до нападів. Необхідно підкреслити, що так звана системна опозиція, наприклад, парламентські партії, не просто лояльна, вона керована з боку режиму. Демонстративна опозиційність допускається, оскільки вона, з одного боку, дає можливість характеризувати режим у пропагандистських цілях як демократичний, а з іншого, – не перешкоджає прямому управлінню такими опозиційними структурами.

Динаміка і перспективи: Терпимість стосовно лояльних, але не керованих ідейних течій не характерна для режиму В. Путіна на сучасному етапі і виділяє його в загальній низці авторитарних режимів. Простої лояльності вже недостатньо. Режим готовий терпіти тільки керовані ідейні течії. У зоні найбільш високого ризику знаходяться ті організації, які мають розгалужену структуру, так звані живі соціальні мережі. Такі соціальні мережі розглядаються в якості потенційної загрози, оскільки такі структури можуть бути використані проти режиму. Необхідно очікувати посилення переслідувань членів протестантських, мусульманських, екологічних, а також етнічно орієнтованих організацій. Таке переслідування буде, з одного боку, зменшувати кількість потенційних координаторів протестних акцій, але з іншого, – посилювати протестні настрої широких соціальних груп і створювати умови для стихійних спалахів протесту.

12. Державний сектор економіки жорстко регламентується владою. Він функціонує у рамках правил ринкової економіки.

Сучасний стан: За оцінкою одного з провідних російських аналітичних центрів – Центру стратегічних розробок (ЦСР), держсектор РФ становить уже майже половину національної економіки РФ. Він ріс, починаючи з 2000-х, і зараз досяг «виключно високих значень». Загальна частка державного сектора у ВВП зросла з 39,6 % у 2006 році до 46 % у 2016 році, – оцінюють автори оприлюдненої у січні 2018 року доповіді про управління державною власністю. На 2016 рік держсектор включав близько 65,2 тис. господарюючих суб'єктів, при тому, що ще у 2014 році ця цифра була на 1,6 тис. менше [38]. Державний сектор у РФ не тільки жорстко регламентується владою в різних законодавчо визначених формах, у залежності від правового статусу суб'єкта економічної діяльності. Більш важливим є те, що ключові об'єкти державного сектора контролюються членами керуючого угруповання: президент державної компанії «Роснефть» – І. Сєчін, генеральний директор державної корпорації «Ростех» – С. Чемезов, голова правління публічного акціонерного товариства (ПАТ) «Газпром» – А. Міллер.

Державний сектор у РФ зараз у цілому діє в рамках ринкової економіки. Однак, санкції країн Заходу щодо низки російських компаній і персон прискорили процес створення системи державної підтримки цього сектора. Така підтримка є платою за ризики участі об'єктів державної економіки у проведенні внутрішньо- і зовнішньополітичного курсу режиму. Ця підтримка поширюється не тільки на державні компанії, але також на бізнес російських підприємців, близьких до керуючої групи. Приміром, Держдума РФ рекомендує уряду передбачити виділення коштів з бюджету у 2019-2021 роках на підтримку підприємств, які постраждали від санкцій США й інших країн [39].

Динаміка і перспективи: Державний сектор РФ об'єктивно стає все більш обтяжливою проблемою для російської економіки. Визнаючи наявність цієї проблеми на словах, правляча група фактично лише підсилює державну присутність в економічному секторі. Дана стратегія навряд чи буде змінена, оскільки безпосередньо контрольований державний сектор є однією з основ режиму і фінансового благополуччя членів правлячого угруповання. Ці люди, займаючи ключові позиції саме в державному секторі економіки, не є ефективними управлінцями. Отримуючи величезну ренту від своїх посад і маючи можливість державної підтримки у разі проблем, вони своїми діями фактично підривають економіку РФ. Надзвичайно важливо, що економіка РФ як і раніше, як і за часів СРСР, має сировинний характер і залежить від світової кон'юнктури. Заплановане створення системи державної підтримки російського бізнесу збільшує бюджетні видатки і знижує адаптаційні можливості режиму в умовах можливої кризи. Через це істотне зниження вартості енергоносіїв може в умовах відсутності державних резервів привести до політичної кризи.

13. Режим здійснює контроль над засобами масової інформації, яким дозволяється критика окремих недоліків державної політики при збереженні лояльності стосовно системи.

Сучасний стан: Конституція РФ прямо забороняє цензуру. Водночас, режим В. Путіна створив систему контролю над засобами масової інформації, в якій використовуються класичні для авторитарних режимів механізми легального (законодавчо встановлені покарання для ЗМІ), структурного (велика кількість засобів інформації з державною участю) і економічного (оплата так званого «інформаційного замовлення» лояльним ЗМІ) контролю. За рейтингом міжнародної організації «Репортери без кордонів», РФ зайняла у 2018 році 148 місце у списку 180 країн (перше місце у списку займає Норвегія, 180-е – Північна Корея) [40]. За критеріями «Репортерів», це означає «складну ситуацію зі свободою ЗМІ». Критика окремих недоліків дозволена всім засобам масової інформації. Водночас, у РФ діють ЗМІ, які ведуть системну критику режиму. Їхні аудиторії кількісно обмежені. Серед таких ЗМІ немає ефірних телеканалів, тобто засобів масової інформації з найбільшою аудиторією. Найбільша свобода характерна в РФ для інтернету. Кількість користувачів всесвітньої мережі у Росії дуже велика. За офіційними даними, частка користувачів інтернету – 81 %: «Ми посідаємо перше місце сьогодні в Європі за кількістю користувачів глобальної мережі. Їх у Росії вже понад 90 млн осіб» [41]. Відповідно, обговорення опозиційних тем відбувається, головним чином, на різних майданчиках інтернету.

Динаміка і перспективи: З огляду на відносну свободу інтернет-ЗМІ, російська влада докладає значних зусиль для встановлення контролю над цим сегментом. З 2015 року зростає кількість адміністративних і кримінальних справ за публікації в соціальних мережах. Найбільша кількість рішень і вироків судів винесено за правопорушення або злочини, нібито вчинені за прояви екстремізму. За даними Міжнародної правозахисної групи «Агори», у 2017 році 48 користувачів отримали за публікації в соціальних мережах реальні терміни, а 411 людей стали фігурантами кримінальних справ. Ці цифри не є остаточними і характеризують лише ті випадки, які вдалося виявити. Єдина статистика щодо судів за публікації в інтернеті в Росії не ведеться [42]. У листопаді 2017 року поправками до законодавства РФ була передбачена можливість визнавати іноземні засоби масової інформації у РФ іноземними агентами. Дев'ять засобів масової інформації вже включені Мін'юстом до реєстру іноземних агентів. Це означає, що в РФ вони повинні виконувати вкрай обтяжливі вимоги, що пред'являються до некомерційних організацій, визнаних іноземними агентами. Підготовлено законопроект про введення штрафів за порушення для таких ЗМІ. Розмір пропонованого штрафу дуже високий – до 5 мільйонів рублів [43], для багатьох ЗМІ він матиме характер ліквідації.

Масштаб репресій, які порушують свободу слова, до 2018 року став надмірним навіть на думку членів керуючого угруповання, а саме – слідчі масово порушували кримінальні справи у випадках, які не несли жодної загрози режиму, заради показників звітності. Підкреслимо, що даний приклад демонструє слабку керованість правоохоронної системи РФ. Незважаючи на публічні заклики до вищих посадових осіб РФ стримано підходити до порушення кримінальних справ «за лайки і репости», ця практика тривала. У 2018 році В. Путін вніс до Державної Думи проект Федерального закону N 495566-7 «Про внесення зміни до статті 282 Кримінального кодексу Російської Федерації», який передбачає скасування кримінального покарання за перше і незначне порушення законодавства про порушення ненависті або ворожнечі, а також приниження людської гідності. У жовтні 2018 року Держдума розпочала розгляд цього законопроекту, який, очевидно, буде прийнятий. Однак, це не змінить масштабу репресій. Зміни відбудуться лише у тому, що перша справа за подібні порушення буде не кримінальною, а адміністративною.

Державна Дума зараз розглядає чергові законопроекти, що посилюють контроль за ЗМІ. Так, у разі їх прийняття іноземними агентами можуть бути визнані фізичні особи. Необхідно очікувати від російського режиму подальшого посилення контролю за засобами масової інформації та інтернет-простором.

14. Влада спирається на силу, достатню, щоб у разі потреби примусити населення до покори. Масові репресії, як при тоталітаризмі, не проводяться.

Сучасний стан: Чисельність державних органів, які безпосередньо здійснюють примус, у РФ надзвичайно висока. У штаті Міністерства внутрішніх справ РФ числиться 894 871 особа [44], у штаті Слідчого комітету – 21 126 осіб [45], прокуратури – 51 014 осіб [46], чисельність військ національної гвардії (Росгвардія) – понад 340 тисяч осіб [47]. Чисельність Федеральної служби безпеки (ФСБ) і Федеральної служби охорони (ФСО) засекречені. За оцінками, кількість співробітників ФСБ становить трохи більше 100 тисяч осіб без співробітників, які входять у ФСБ Прикордонної служби, і кількість співробітників ФСО – близько 20 тисяч осіб. Таким чином, чисельність офіційних організацій, безпосередньо призначених для примусу до покори і придушення протестів, становить понад 1 мільйон 420 тисяч осіб. У середньому, один силовик припадає на 100 громадян Росії. Цей показник дозволяє віднести сучасну РФ до групи «суперполіцейських» держав.

Крім органів, спеціально призначених для примусу населення, у разі необхідності режим може використовувати у цих цілях співробітників інших воєнізованих органів влади: Міністерства у справах цивільної оборони, надзвичайних ситуацій і ліквідації наслідків стихійних лих (МНС) з чисельністю персоналу понад 26 тисяч осіб, Федеральної служби судових приставів (ФССП), штатний розклад якої налічує понад 75 тисяч одиниць [48]. У разі кризової ситуації офіційні репресивні структури залучать для протидії учасникам протестних заходів бойовиків з неформальних об'єднань, які наразі використовуються для «точкових» розправ.

Раніше автор вже охарактеризував репресивну стратегію режиму, яка не передбачає наразі масових репресій.

Динаміка і перспективи: Потенціал сил примусу режиму В. Путіна достатній для придушення масових протестних виступів і продовжує посилюватися. Зараз таке посилення відбувається, головним чином, у напрямку розвитку Росгвардіі, прямо орієнтованої на силову ліквідацію масових заворушень. Такі виступи характерні, головним чином, для російських мегаполісів. Можна припустити, що стратегія придушення орієнтована саме на варіант масових протестних виступів із застосуванням насильства з боку протестуючих. Водночас, ефективне придушення протестних виступів можливе за умови збереження дієздатності і керованості всіх «правоохоронних» структур і неучасті у протестах армійських підрозділів. Крім того, сили примусу не здатні припинити таку форму протесту, як масова відмова громадян від співпраці з владою.

15. Силові структури непідконтрольні суспільству і використовуються з метою збереження політичного режиму.

Сучасний стан: Підпорядкованість і керованість силових структур забезпечена системою факторів:

  1. Особиста відданість В. Путіну керівників цих структур.
  2.  Високий рівень офіційних зарплат і пільг у співробітників силових структур (ранній вихід на пенсію, висока пенсія та ін.).
  3. Сильний вплив пропаганди на співробітників.

Громадський контроль за діяльністю таких структур відсутній. Громадські ради, створені при органах управління силовими структурами, не мають реальних контрольних повноважень.

Динаміка і перспективи: Внутрішньою проблемою системи силових структур є незадоволеність їх співробітників їхніми неформальними повноваженнями і можливостями, що виникла протягом декількох останніх років. Ця незадоволеність викликана наступними причинами:

  1. Повне домінування ФСБ у системі силових структур. Усі інші «силовики» фактично підпорядковані Федеральній службі безпеки, що істотно знижує їхні можливості отримувати неофіційну ренту зі своїх посад.
  2. Активізація переслідування співробітників правоохоронних органів за корупційні злочини. За даними Федеральної служби виконання покарань (ФСВП), у 2018 році відкрито 3 нові виправні колонії для відбування покарань колишніми співробітниками правоохоронних органів, і загальна кількість таких установ склала 20 [49]. Можна прогнозувати подальше посилення, принаймні, одного джерела невдоволення співробітників різних правоохоронних органів – підвищення ролі ФСБ у правоохоронній системі.

16. Громадянське суспільство може існувати, але залежить від держави.

Сучасний стан: Структура організацій громадянського суспільства, сформована у 90-і роки минулого століття за участю західних партнерів РФ, була істотно змінена під час правління В. Путіна, головним чином, у період з 2012 року. Переслідування некомерційних організацій, визнаних іноземними агентами, привело до мінімізації закордонного фінансування організацій громадянського суспільства. Від цього постраждав, у першу чергу, правозахисний сектор громадянського суспільства. Низка правозахисних організацій припинила діяльність або маргіналізувалася. Зазнали переслідувань і знизили активність багато організацій, які не займалися політичною діяльністю, але які були непідконтрольними режиму. Такий підхід не є випадковістю або тимчасовим явищем для режиму. Військова доктрина РФ, затверджена В. Путіним 25.12.2014 р., відносить до характерних рис сучасних військових конфліктів комплексне застосування військової сили, політичних, економічних, інформаційних та інших заходів невоєнного характеру, що реалізуються за широким використанням протестного потенціалу населення [50]. Таким чином, протестний потенціал населення офіційно визнаний інструментом ведення війни з зовнішнім ворогом. У рамках такого підходу громадянське суспільство Росії, яке акумулює протестний потенціал, є загрозою для російської влади.

Залежність організацій громадянського суспільства сформована не тільки репресивними практиками, що посилюються, але також системою державної підтримки проектів некомерційних організацій. Зараз у РФ діє централізована (з весни 2017 року) структура для розподілу грантів Президента РФ – Фонд президентських грантів. Двічі на рік на конкурсній основі відбувається розподіл грантових коштів за заявками некомерційних організацій. У 2018 році, у відповідність з розпорядженням Президента РФ, на ці цілі виділено понад 8 мільярдів рублів [51]. 

Динаміка і перспективи: Непідконтрольні режиму організації громадянського суспільства будуть і надалі піддаватися переслідуванням, ліквідуватися або маргіналізуватися за допомогою відсікання їх від джерел фінансування та ярлика іноземного агента. Їх будуть змінювати організації-імітатори, особливо в сферах спостереження за чесністю виборів, захисту прав людини і громадянина, міжнародного співробітництва. Як особливо небезпечних для режиму потенційних форм наповнення протестним змістом розглядаються мережеві організації громадянського суспільства.

17. Права представників національних меншин обмежені.

Сучасний стан: Конституція РФ гарантує рівність прав громадян незалежно від етнічної приналежності. Крім цього, РФ є федерацією, тобто формально союзом державних утворень, у тому числі мають титульні етноси (республіки у складі РФ). Водночас, висока етнічна гетерогенність є одним з найбільш вразливих місць російської державності. Це викликано високим рівнем відносної депривації значної частини населення РФ. Для представників етнічних меншин одним з головних способів пояснення свого усіченого стану виступає дискримінація за етнічним критерієм. Цей психологічний феномен масовий. Крім цього, для РФ об'єктивно характерні порушення прав людини, пов'язані з її етнічною приналежністю і віросповіданням. Наприклад, переслідування мусульман за нібито ісламський радикалізм асоціюється у масовій свідомості з етнічними, оскільки переважна частина мусульман не належить до російської етнічної більшості.

Динаміка і перспективи: Події 2018 року демонструють тенденцію скорочення можливостей громадян РФ на реалізацію своєї етнічної своєрідності. Так, влітку 2018 року було внесено поправки до Федерального закону «Про освіту», які встановили: «Вільний вибір мови навчання, рідної мови, що вивчається, з числа мов народів Російської Федерації, у тому числі російської мови як рідної мови, національних мов республік Російської Федерації здійснюється за заявами батьків (законних представників) неповнолітніх учнів при прийомі (переведенні) на навчання за освітніми програмами дошкільної освіти, що мають державну акредитацію освітнім програмам початкової загальної і основної загальної освіти». Фактично йдеться про скасування обов'язкового вивчення державних мов суб'єктів РФ у школах. Це рішення викликало бурхливі обговорення. За даними інформаційного порталу Грани.ру, більш-менш інтенсивні протести проти нинішніх поправок до закону «Про освіту» проходили майже в усіх автономіях. Особливо різке відторгнення ініціатива викликала у Поволжі і на Північному Кавказі [52]. Ініціатором скасування обов'язкового вивчення мов народів РФ виступив В. Путін, який заявив 20.07.2017 року на засіданні Ради з питань міжнаціональних відносин при Президентові РФ про неприпустимість примушувати людей вивчати мови, які не є для них рідними [53]. Така стратегія органічна для режиму В. Путіна, який сприймає будь-яку «інакшість» як загрозу.

18. Деякі зміни, у тому числі у політичній системі, можливі.  

Сучасний стан: Режим В. Путіна здатний з урахуванням досвіду змінювати окремі практики. Один із прикладів – діяльність виконувача обов'язків губернатора Приморського краю О. Кожем’яка, який був призначений після скасування результатів вересневих виборів губернатора краю та відставки А. Тарасенка, який провалив цю кампанію. Як вважає А. Перцев, «новий т.в.о. голови Приморського краю Олег Кожем’яко у своїй агітації робить акцент на місцевому патріотизмі і критиці Москви. Кремль намагається врахувати помилки вересневих виборів, перетворюючи Кожем’яка у головного революціонера Примор'я, який вимагає від федералів справедливості» [54]. Однак, об'єктивно таке розширення рамок дозволеного у відносинах з губернаторами несе у собі ризики. Ефект від PR-стратегії О. Кожем’яка може бути непередбачуваним, і торкнеться він не тільки Далекого Сходу. Дані ризики будуть оцінюватися адміністрацією Президента РФ, і за підсумками такої оцінки нові практики можуть бути згорнуті або, навпаки, рекомендовані для впровадження.

Регіональні та муніципальні вибори у вересні 2018 року у РФ продемонстрували зростання протестних настроїв за «легітимною» моделлю, коли виборці готові голосувати за будь-яку альтернативу владі, але не готові брати участь у вуличному протесті або насильницькому поваленні режиму.

У російської влади є об'єктивна необхідність посилення диверсифікації партійної системи, посилення боротьби між групами опозиції, що дозволить президенту залишатися «над сутичкою», виконуючи роль національного арбітра. Однак, такий сценарій малоймовірний.

При допустимості зміни окремих політичних практик, для режиму В. Путіна категорично неприпустимі зміни, які ставлять під удар його збереження. Подібна стратегія була цілком результативною, поки у російському суспільстві домінувала ідея стабільності. Однак, суспільні настрої змінилися. За результатами моніторингу громадської думки, який з інтервалом  у 6 місяців веде Інститут соціології Російської академії наук (РАН), у кінці 2017 року більшість, хоча і незначна, жителів РФ висловилася за зміни. Згідно з даними попередніх опитувань, з кінця 1990-х років частка росіян, які виступають за суттєві зміни, неухильно знижувалася (з 69 % у 1999 році до 28 % у 2012 році), а частка прихильників стабільності росла (з 31 до 72 %). Однак, потім намітився зворотний тренд. І сьогодні за зміни ратує 51 %, у той час як частка прихильників стабільності сильно скоротилася – до 49 %. На думку керівника Центру комплексних соціальних досліджень Інституту соціології РАН Володимира Пєтухова, «За п'ять років запит на зміни виріс на 21 % – для соціології це гігантський стрибок» [55].

Динаміка і перспективи: Запит росіян на зміни продовжує посилюватися. У доповіді Федерального науково-дослідного соціологічного центру Російської академії наук «Російське суспільство після президентських виборів – 2018: запит на зміни» за підсумками репрезентативного опитування населення РФ, проведеного у квітні 2018 року, констатується, що частка людей, які вважають, що країні потрібні зміни, зросла до 56 %. [56]. Цей запит входить у протиріччя з небажанням режиму ризикувати своєю стійкістю. Середньострокова перспектива російського режиму залежить від того, чи зуміє російська влада задовольнити цей запит або ж погасити його. На думку дослідника Chatham House Лілії Шевцової: «Поки не бачу серйозних шансів на зміни в Росії при збереженні нинішнього режиму. Але потрібно враховувати і той факт, що 70 % росіян хочуть змін. Щоправда, розуміють їх по-різному. І головне, більшість хоче змін зверху. Так що потреба у змінах існує. Проблема в тому, що вони можуть відбутися тільки на вимогу "вулиці"» [57].

 

«Проблема 2024»: можливі сценарії збереження режиму

Загальновизнане слабке місце авторитарних режимів – їхня нестійкість. Вони часто руйнуються у результаті смерті харизматичного лідера, який не залишив настільки ж сильного наступника. Одна з найважливіших ознак авторитарного режиму полягає у тому, що такий режим базується на особистості харизматичного правителя. Цим авторитарні режими відрізняються від більш стійких тоталітарних режимів, які руйнуються тільки у випадку військової поразки або занепаду всієї системи, включаючи ідеологію. Таким чином, для авторитарного режиму принципово важлива фігура харизматичного лідера.

Надзвичайно важливим для визначення стратегії РФ стануть президентські вибори 2024 року. Можливі кілька базових сценаріїв у залежності від змін ситуації, у тому числі збереження або не збереження В. Путіна при владі до кінця його повноважень:

  1. Збереження В. Путіна в якості Президента РФ. Для цього режиму потрібно внести зміни до Конституції, яка у ст. 81 містить однозначну заборону на обрання людини президентом утретє поспіль. У відповідності до ст. 136 Конституції, така поправка може бути прийнята у порядку, передбаченому для прийняття федерального конституційного закону. Федеральний конституційний закон вважається прийнятим, якщо він схвалений більшістю не менше трьох чвертей голосів від загальної кількості членів Ради Федерації і не менше двох третин голосів від загальної кількості депутатів Державної Думи. Як Державна Дума, так і Рада Федерації наразі повністю контролюються правлячим угрупованням. Проблеми з подібними змінами Конституції можуть виникнути у разі формування у Держдумі групи опозиційних депутатів у результаті виборів 2021 року в кількості не менш як одна третина (150 осіб і більше), або ж формування у Раді Федерації групи представників регіональних еліт, негативно налаштованих щодо продовження повноважень В. Путіна, у кількості не менше ¼ загальної чисельності РФ (43 і більше). Імовірність подібних змін складу ДД і РФ незначна, однак її не можна розглядати як абсолютно неможливу, особливо у зв'язку з результатами регіональних і муніципальних виборів вересня 2018 року. Конституційна поправка про можливість обрання втретє поспіль вступає в силу після схвалення органами законодавчої влади не менше ніж двох третин суб'єктів Російської Федерації. З урахуванням високої керованості з Кремля органів законодавчої влади суб'єктів РФ, така процедура може бути проведена протягом декількох місяців. Ця процедура повинна бути завершена до оголошення виборів президента, тобто до середини грудня 2023 року. Отже, дана процедура повинна бути почата у першому півріччі 2023 року. Така стратегія враховує головну слабкість авторитарного режиму РФ, а саме, – його опору на особистість харизматичного лідера. В. Путін залишається у рамках даної стратегії як неформальним, так і формальним лідером Російської Федерації. Ймовірність масштабних соціально-політичних потрясінь і ліквідації режиму невисока.
  2. Обрання Президентом РФ «наступника» з подальшим призначенням В. Путіна прем'єр-міністром. Такий варіант вже був апробований у 2008 - 2012 році, коли В. Путін був прем'єр-міністром у період президентства Д. Медведєва. Однак, у 2024 році повторення цього варіанту без коригувань малоймовірно. Між командами В. Путіна і Д. Медведєва існували досить гострі суперечності, у тому числі у головній для них сфері – кадровій політиці. В. Путін був змушений у низці випадків миритися з рішеннями, які приймав не він. Наразі така ситуація неповного контролю з боку В. Путіна розглядається як неприпустима. Очевидно, що цей досвід буде враховано, і у разі вибору варіанту призначення В. Путіна прем'єр-міністром повноваження прем'єр-міністра будуть істотно збільшені. Розширення повноважень прем'єр-міністра було апробовано одним із союзників РФ – Вірменією у ході конституційної реформи. Конституційна реформа у Вірменії, розпочата в 2015 році, відповідала не тільки інтересам колишнього президента Вірменії С. Саргсяна, який планував зберегти владу, перейшовши на посаду прем'єр-міністра, але також В. Путіна. Вірменська модель збереження при владі президента, який не може більше обиратися президентом, містить актуальні для В. Путіна елементи: висока концентрація влади в руках прем'єр-міністра, його відносна незалежність від парламенту. Важливо, що збройні сили Вірменії в результаті здійсненої С. Саргсяном реформи підкоряються уряду, а головнокомандувачем під час війни стає прем'єр-міністр. Для В. Путіна вплив на армію є важливим елементом всієї конструкції його режиму. Конституційна реформа у Вірменії створила своєрідний політичний режим з дуже високою концентрацією влади в руках прем'єр-міністра. У Вірменії результатами конституційної реформи вдалося скористатися в результаті мирної революції весни 2018 року опозиції, і не вдалося – тим, хто її здійснював. Однак, це не знижує цінності досвіду Вірменії для В. Путіна. Існують варіанти даної стратегії. Так, російський фахівець з еліт, керівник Центру вивчення російської еліти при Державному університеті управління Ольга Криштановська передбачає, що В. Путін перейде на посаду голови Державної ради, повноваження якого будуть розширені шляхом внесення змін до Конституції [58]. Ці два варіанти однієї стратегії, що відрізняються тільки тим, яку посаду обійме В. Путін і, відповідно, яка посада буде посилена. Така стратегія, як і попередня, враховує головну слабкість авторитарного режиму – опору на харизматичного лідера. В. Путін залишається фактичним лідером, а президент при ньому отримує шанс м'якого переходу до реальної влади після закінчення його першого терміну повноважень. Ця стратегія не вимагає значного часу на юридичну підготовку, необхідно лише прийняти поправки до Конституції, які посилюють повноваження прем'єр-міністра, за процедурою прийняття федерального конституційного закону. Така процедура може бути розпочата і завершена у другому півріччі 2023 року або навіть на початку 2024 року. Імовірність масштабних соціально-політичних потрясінь і ліквідації режиму відносно невисока.
  3. Обрання президентом людини з близького оточення В. Путіна з подальшим відходом нинішнього президента з активної політики. Певною мірою, такий варіант буде повторенням приходу самого В. Путіна до влади. Подібна стратегія має очевидні мінуси для нинішнього режиму: наступник, який не володіє харизмою, може досить швидко втратити популярність, що призведе до краху режиму, або змусить трансформувати нинішній авторитарний режим у тоталітарний. Перехід до тоталітаризму небезпечний у багатьох сенсах, він створює надмірні ризики для російської еліти, як і крах режиму. У разі вибору цього варіанта можна очікувати радикальних дій для формування харизми наступнику В. Путіна. З високою ймовірністю, такими діями буде війна. Як інструмент забезпечення легітимності президента у суспільній свідомості війни вже використовувалися у 1999 році в інтересах В. Путіна і у 2008 році в інтересах Д. Медведєва. Використання внутрішніх проблем, наприклад, ситуації у Чеченській Республіці для розв'язання війни цього разу малоймовірно, оскільки така внутрішня війна може спровокувати розпад РФ або створити інші істотні проблеми режиму. Вже у 2008 році в силу цієї загрози була використана «зовнішня» війна з Грузією. При виборі такої стратегії найбільш вірогідним противником для війни стане Україна. Таку можливість об'єктивно надає заморожений конфлікт на Донбасі. Названа стратегія є однією з найбільш імовірних і водночас небезпечних для сучасного світу. Реалізація цієї стратегії не потребує багато часу, оскільки формувати легітимність нового президента можна буде почати після його обрання. Кандидатура наступника може бути оголошена буквально напередодні початку передвиборної кампанії.
  4. Обрання президентом «наступника» з членів близького В. Путіну кола, з призначенням В. Путіна на статусну посаду, яка, тим не менш, не передбачає великого обсягу влади. Це може бути посада секретаря Ради безпеки РФ, генерального директора найбільшої російської державної корпорації «Ростех», або якась подібна. Вибір цієї стратегії дозволяє забезпечити В. Путіну безпеку від переслідування, у тому числі міжнародного, і водночас почати відновлювати відносини з країнами Заходу. Такий вибір є для В. Путіна вимушеним, він можливий тільки у випадку великих втрат російської еліти у результаті протистояння з Заходом і тиску представників еліти на В. Путіна з метою змусити його піти. Ця стратегія є значно слабшою у порівнянні з попередніми, оскільки В. Путін перестає бути формальним лідером РФ. Імовірність падіння режиму і зміщення наступника у цьому випадку значно посилюється у порівнянні з раніше названими стратегіями. Підготовкою до здійснення цієї стратегії має стати поліпшення у ході нинішнього президентства В. Путіна відносин з деякими країнами Заходу, розширення кола прихильників зняття санкцій у Європі.
  5. Обрання президентом лояльного стосовно Заходу «наступника» з подальшим відходом В. Путіна від активної політичної діяльності. Вибір такої стратегії означає для В. Путіна значне ослаблення гарантій безпеки. Такі гарантії є у Федеральному законі «Про гарантії Президенту Російської Федерації, який припинив виконання своїх повноважень, і членам його сім'ї». Однак, колишній президент все ж може бути позбавлений недоторканності за вчинення ним тяжкого злочину, вчиненого у період виконання ним обов'язків президента у справах, не пов'язаних з виконанням обов'язків президента. Імовірність порушення такої справи відносно невисока, проте вона може реалізуватися у результаті тиску на владу РФ держав Заходу. Дана стратегія передбачає підготовку надзвичайно надійного з точки зору В. Путіна наступника, який був би здатний нормалізувати відносини РФ з рештою світу і водночас гарантував би безпеку В. Путіна. Збереження у команді нинішнього президента РФ групи політиків з ліберальними поглядами пояснюється не тим, що ці люди потрібні президенту наразі. Справа, головним чином у тому, що хтось із «ліберальної частини еліти» може знадобитися для здійснення описаної стратегії. Стратегія відходу В. Путіна від політичної діяльності з призначенням лояльного до Заходу наступника є надзвичайно слабкою з точки зору збереження авторитарного режиму. Ця стратегія вимагає значного часу на підготовку до обрання наступника, наділеного такими суперечливими характеристиками, як лояльність одночасно до В. Путіна і його західним противникам. Можна очікувати, що у разі вибору такої стратегії просування в суспільну свідомість наступника почнеться не менш ніж за рік до старту кампанії з виборів президента РФ, тобто в кінці 2022 – початку 2023 року.
  6. Обрання президента РФ у 2024 році в умовах значного послаблення режиму як результату смерті, хвороби або відставки В. Путіна. Втрата нинішнім президентом контролю неминуче призведе до загострення протиріч всередині системи влади, активізації боротьби різних груп російської еліти. У такій ситуації можливо висування кількох кандидатів, що представляють інтереси різних груп: «силовиків» і тісно пов'язаних з ними представників військово-промислового комплексу; олігархів; комуністів і представників інших парламентських партій; набирає популярність у громадській думці Рамзана Кадирова і навіть ліберально налаштованої частини еліти. Раптовий відхід з політики харизматичного лідера є найнебезпечнішим для авторитарного режиму сценарієм. Цей сценарій з дуже високою ймовірність передбачає крах режиму, якого він може уникнути тільки у випадку обрання на конкурентних виборах висуванця угруповання «силовиків», тобто нинішнього близького кола В. Путіна. Обрання представника цієї групи цілком ймовірно, якщо тільки вся група заздалегідь не буде дискредитована в громадській думці.
  7. Повне об’єднання з Білоруссю з подальшими виборами президента нової держави, що формально дає В. Путіну підстави обиратися. Цей варіант дає можливість В. Путіну зберегтися при владі на чергову хвилю патріотизму, викликаного важливим кроком на шляху відновлення Радянського Союзу. Водночас, він досить складний для російської еліти, оскільки передбачає допуск до ресурсів представників білоруської адміністративної еліти. Але головною перешкодою є позиція А. Лукашенка і його оточення. Об'єднання означає для них розчинення у кілька разів перевершуючи адміністративному апараті та російській економіці, і втрату нинішніх можливостей. Даний сценарій не відноситься до найбільш імовірних, але він забезпечує впевнене збереження режиму В. Путіна і в силу цього має розглядатися в прогнозах. На думку одного з лідерів Білоруського національного конгресу Миколи Статкевича, сценарій об'єднання вже реалізується [59].

 

Висновки та рекомендації

Режим В. Путіна є авторитарним за більшістю системоутворюючих ознак. З огляду на це, можна впевнено констатувати особливу роль для режиму харизматичного лідера. Цю роль у публічному просторі виконує В. Путін. У керуючій групі людей, які приймають ключові рішення, він є координатором і центром комунікації. Особлива роль публічного лідера означає високу вразливість режиму в ситуаціях зміни лідера. Проблема 2024 року є ключовою для майбутнього режиму. Режим може зберегтися або зникнути, і це залежить від чотирьох головних чинників:

1. Протиріч у керуючій групі.

2. Протиріч між федеральними і регіональними елітами.

3. Рівня відносної депривації населення РФ.

4. Дій інших країн і світового співтовариства в цілому.

Актуальним завданням є максимально найшвидше визначити, який сценарій збереження режиму обрано керуючої групою. Не пізніше 2019 року необхідно розробити, апробувати та запустити систему цілеспрямованого моніторингу показників з відкритих джерел, які будуть вказувати на вибір керуючою російською групою конкретної «стратегії-2024». Необхідно підкреслити, що такий моніторинг має вестися в постійному режимі за єдиною методикою, а не як разові огляди, зроблені різними авторами з використанням різних методик. Тільки розуміння того, яка стратегія переходу влади обрана, дозволить вибудувати і ввести в дію адекватну систему протидії збереженню режиму В. Путіна.

При аналізі деяких ознак режиму В. Путіна як авторитарного можна констатувати істотний дрейф до тоталітаризму. Дрейф характерний для таких ознак, як обмеження прав людини; розповсюдження державного контролю на неполітичні сфери – економіку, культуру, релігію, приватне життя; терпимість стосовно ідейних течій, лояльних до режиму; можливість змін у рамках даного режиму. Будь-які непереборні перешкоди для трансформації режиму у тоталітарний відсутні. Оскільки це спричинить значні витрати для російської еліти, цей варіант розвитку подій малоймовірний. Але він не виключений, у тому числі стрибкоподібно, протягом дуже короткого періоду часу. Його реалізація сприятиме на певний час підвищенню стійкості режиму, а також його агресивності як стосовно населення РФ, так і щодо світової спільноти. Підвищення стійкості у цьому випадку буде визначено тим, що фігура лідера не буде більше мати принципово важливого значення, і можна буде без великих ризиків для стабільності здійснювати передачу влади.

Результати опитувань громадської думки, які розміщуються у відкритому доступі, не дають можливості оцінити найбільш актуальні в умовах підготовки до передачі влади у 2024 році аспекти суспільної свідомості – рівень відносної депривації і реальний рівень протестних настроїв росіян. Опитування в рамках теорії відносної депривації, можливо, проводяться в РФ. Однак, деталізована інформація про ці результати не оприлюднюється. Водночас, подібна інформація критично важлива для прогнозу динаміки внутрішньополітичної ситуації в країні. Доцільно проводити подібні дослідження у рамках щонайменше п'ятирічної (до 2024 року) програми дослідження політичного транзиту у РФ. Подібна програма необхідна, оскільки наразі такі дослідження ведуться спорадично і в умовах гострого дефіциту ресурсів.

Очікувати швидкого колапсу російської економіки і режиму В. Путіна у результаті економічних санкцій і можливого падіння вартості нафти нереалістично. Стратегія влади США стосовно значного здешевлення нафти у разі успіху стратегії може знизити вартість бареля нафти Brent протягом року до 45 доларів. Однак, бюджет РФ на 2017 – 2019 роки зверстаний виходячи з вартості нафти 40 доларів за барель (базовий варіант). Падіння режиму навряд чи буде викликано економічними причинами. Водночас, таке падіння може статися у ході спроби передачі влади або реформ з метою збереження на посаді президента В. Путіна на тлі істотного зростання відносної депривації населення і деградації владної вертикалі.

В умовах наявності потужної системи політичного насильства і придушення масових протестів у РФ практичним вираженням зростання протестних настроїв населення може стати відмова громадян від будь-якої співпраці з владою і протестне голосування на будь-яких виборах. Існує незначна і важко прогнозована ймовірність випадкової трагічної події (стихійне лихо, в якому влада проявить безпорадність; злочин співробітника силових структур, який отримав розголос; жорстоке придушення масового протесту), яка призведе до масових протестних виступів у багатьох містах Росії і падіння режиму. Однак, це можливо лише в умовах високої відносної депривації.

Відносна депривація є керованим феноменом і може як знижуватися, так і підвищуватися інформаційними впливами. Стратегії інформаційного протистояння РФ, які використовуються наразі міжнародними організаціями та окремими країнами, є глибоко збитковими. Вони спочатку мають оборонний характер (створювалися як спосіб протидії російській пропаганді), є реактивними, тобто віддають ініціативу виконавцям інформаційної стратегії РФ і не орієнтовані на росіян. Як результат, ці стратегії практично не впливають на громадську думку РФ. Органічним виконавцем нової ефективної стратегії впливу на громадську думку РФ може стати Україна в силу наявності в країні великої кількості мотивованих людей, для яких російська мова – рідна.

Прикордонні з РФ країни є потенційними об'єктами агресії, викликаної внутрішньополітичними причинами, а саме – необхідністю для керуючої в РФ групи зберегти режим В. Путіна. Імовірність подібної агресії в апробованому у 2008 році в Грузії форматі «примусу до миру» особливо велика у період до 2024 року. Така агресія з дуже високою ймовірністю буде гібридною, а тому необхідно розробити і розпочати реалізацію комплексних стратегій протидії подібній агресії, які включають інформаційну війну проти режиму В. Путіна.

Наразі вже є актуальним питання про політичний режим Росії «після Путіна». Найбільш вірогідним сценарієм у разі падіння нинішнього режиму є збереження територіальної цілісності РФ, за винятком окремих територій, вихід яких зі складу РФ не позначиться радикально на потенціалі держави. Сепаратистські настрої існують, у тому числі у формі «інтелектуального сепаратизму» частини російської еліти, але вони слабкі. Автор раніше вже характеризував фактори, що перешкоджають глибокій дефрагментації Російської Федерації [60]. Проти розпаду РФ працює такий сильний фактор, як глибока недовіра і навіть ворожість значної частини росіян стосовно сусідів. Розпад у такій ситуації сприймається домінуючою більшістю громадян РФ як перспектива поглинання ворожими, агресивними і не демократичними сусідами – Китаєм, Казахстаном, Україною, Грузією. Присутні також інші фактори протидії глибокої дефрагментації РФ. Серед них – недовіра, протиріччя і навіть відкриті конфлікти між регіональними елітами сусідніх суб'єктів РФ, потенційно схильних до сецесії. Цей фактор очевидний на прикладі протиріч між елітами Чеченської Республіки (ЧР) з одного боку, Республіки Інгушетія (РІ) і Дагестану – з іншого. Останнім часом ці протиріччя посилилися. Так, зміна кордонів між ЧР та РІ викликала масовий протестний мітинг інгушів у жовтні 2018 року і запеклі суперечки між інгушськими і чеченськими активістами у соціальних мережах. Ці протиріччя посилили дії глави ЧР Р. Кадирова і голови парламенту ЧР М. Даудова (колишній бойовик на прізвисько «Лорд»), які у супроводі численної охорони приїжджали в Інгушетію вимагати вибачень у авторитетних інгушів – учасників протестних акцій. Підстави для прогнозу про малу ймовірність розпаду РФ дає досвід початку 90-х років минулого століття, коли зі складу РФ фактично вийшла тільки Чеченська Республіка – Ічкерія, при цьому навіть Інгушетія, яка входила в одну автономію з Чечнею, залишилася у складі РФ. З урахуванням найбільш імовірного сценарію збереження територіального ядра РФ, важливо заздалегідь розробити «дорожню карту» першочергових заходів щодо недопущення відновлення авторитарного агресивного режиму. Нова російська влада повинна буде здійснити даний план надзвичайно швидко, протягом короткого перехідного періоду зі створення нових органів влади. Зволікання з його здійсненням може призвести до того, що цей план взагалі не буде виконано: на перших же дійсно вільних виборах до органів влади усіх рівнів проникне велика кількість популістів. Отже, детальна «Дорожня карта «Після Путіна» повинна бути готова заздалегідь, як і її виконавці. Така робота вимагає координації зусиль декількох зацікавлених сторін: представників російської опозиції в РФ; російської опозиції за кордоном; зацікавлених міжнародних і зарубіжних організацій. Важливим питанням стратегії «після Путіна» є питання про ядерну зброю РФ. Можна впевнено прогнозувати, що в разі збереження територіального ядра РФ вона збереже статус ядерної держави. Режим В. Путіна у ході агресії проти України наочно продемонстрував принципову важливість володіння ядерною зброєю і крайню слабкість міжнародних гарантій для неядерних країн. Цей урок отримали не тільки сусіди РФ, але також еліти Росії: відмова від ядерної зброї робить країну беззахисною у відносинах з сусідами. Ефективним захистом є або членство у сильному військовому блоці, в який входять ядерні держави, або відсутність у регіоні тоталітарних і авторитарних режимів. Російська еліта добре розуміє, що ні першої, ні другої гарантії у неї немає. Доцільно ініціювати в Україні як у найбільш зацікавленій державі робочу зустріч представників основних аналітичних центрів, які проводять дослідження сучасної Росії і розробляють практичні рекомендації, для обговорення можливості координованих дій.

Менш імовірним сценарієм розвитку подій «після Путіна» є дефрагментація РФ. Однак, такий варіант розвитку подій не виключений і був раніше описаний у роботах автора цієї статті. Головна підстава для прояву відцентрових процесів у РФ – високий рівень відносної депривації, що виникає на основі уявлення про несправедливість дій влади стосовно «своїх» (за етнічною, релігійною, регіональною приналежністю). Основна передумова для активного прояву сепаратизму – параліч, тобто припинення функціонування вертикалі влади, у першу чергу правоохоронних структур. Іншими словами, відцентрові тенденції активно проявляться як результат руйнування/призупинення дій вертикальної системи управління. Не навпаки, тобто сепаратизм навряд чи буде причиною руйнування системи влади у РФ. Це переконливо підтверджує історія сепаратизму в РФ у ХХ ст. З точки зору ймовірності проявів відцентрових тенденцій автор розподіляє суб'єкти РФ за такими групами:

  1. Група високої ймовірності: Чеченська Республіка, Республіка Дагестан, Республіка Інгушетія.
  2. Група середньої ймовірності: Кабардино-Балкарська Республіка, Карачаєво-Черкеська Республіка, Республіка Татарстан, Республіка Башкортостан, Республіка Саха (Якутія), Республіка Тива, Республіка Бурятія, Республіка Карелія, Калінінградська область.
  3. Група низької ймовірності: всі решта суб’єктів РФ.

Україні й іншим зацікавленим країнам-сусідам РФ доцільно деталізувати прогноз можливого масштабу дефрагментації, меж і конфліктного потенціалу нових державних утворень, тобто на підставі доказових результатів досліджень визначити, які території можуть заявити про створення суверенних держав, якими будуть кордони цих держав і відносини між ними. Більшість наявних у відкритому доступі прогнозів і карт нових держав, які нібито змінять РФ після краху режиму В. Путіна, страждають високим рівнем наївності та дилетантизму. Для випадку глибокої дефрагментації РФ важливо мати прогноз міграційних наслідків розпаду для сусідніх держав, тобто розуміти, як будуть спрямовані міграційні потоки росіян, що опиняться у зонах збройних конфліктів або соціально-політичної нестабільності. Надзвичайно важливо також мати заздалегідь розроблену стратегію ліквідації нових ядерних загроз, які виникнуть у разі глибокої дефрагментації РФ. Для координації вирішення названих завдань необхідно провести робочу зустріч аналітичних центрів різних країн, які спеціалізуються на РФ, виробити стратегію дій і формат взаємодії.

_________

*Відомості про автора:

Михайло Савва – голова Правління Експертної групи «Сова», Експерт Центру дослідження Росії, доктор політичних наук, професор

egroupsova@gmail.com

Статтю підготовлено на основі виступу на Міжнародній конференції «Росія у дослідженні ЦДР: основні підсумки та перспективи».

 

Посилання:

1. Выжутович В. Запрос на перемены. 24.05.2018//Российская газета. https://rg.ru/2018/05/24/vyzhutovich-vdvoe-uvelichilos-chislo-liudej-ratuiushchih-za-peremeny.html.

2. the same.

3. Трофимова Е. Россияне в 2017-м: жизнь налаживается, но хочется перемен. 13.12.2018//Ridus. https://www.ridus.ru/news/267253.

4. Глава ВЦИОМ назвал условия появления революционных настроений в России. 8.08.2017//Lenta.ru. https://lenta.ru/news/2017/08/08/peremen.

5. Ted Gurr. Why Men Rebel. Princeton, NJ: Princeton University Press. 1970.

6. Институциональное доверие. 4.10.2018//Левада-центр. Аналитический центр Юрия Левады. https://www.levada.ru/2018/10/04/institutsionalnoe-doverie-4.

7. Подвицкий В. Влияние санкций на экономику РФ сокращается, считают эксперты. 12.03.2018//Prime. Agency of Economic Information https://1prime.ru/articles/20180312/828589164.html.

8. Шевцова Л. Не верю, что Путин досидит до конца своего президентского срока. 3.04.2018//Главред. https://glavred.info/world/498003-liliya-shevcova-ne-veryu-chto-putin-dosidit-do-konca-svoego-prezidentskogo-sroka.html

9. Электоральный рейтинг В. Путина за 15 лет. 26.03.2015//Аргументы и факты. http://www.aif.ru/dontknows/infographics/1475392

10. Интервью Ирины Тумаковой с Глебом Павловским «Заговорил Усманов – заговорит и Сечин». 19.05.2017//Фонтанка.ру. Санкт-Петербургская интернет-газета. https://www.fontanka.ru/2017/05/19/154.

11. Reznik Irina A Fallen Russia Oligarch Sends Warning to Rest of Putin Insiders. 13.01.2016//Bloomberg. https://www.bloomberg.com/news/articles/2016-01-13/a-fallen-russia-oligarch-sends-warning-to-rest-of-putin-insiders.

12. Шульман Е. Треск расходящегося шва. Что разбудило институт выборов. 24.09.2018// Moscow Carnegie Centre https://carnegie.ru/commentary/77322?mkt_tok=eyJpIjoiTnpJMk9HTTBaVEF6TUdVdyIsInQiOiJzSjBrQzNRbmpJS1pGTVwvaklQSG5VazEwdjZoVkNSdXZIN2RIOEJFZ3hRNFhta1V5azNoTGF2M0tNWFMwS2VEZzFyb2pQc0h4UCtibWJHSXF6ZDJ4YTAwN1RVdmwzdmhiR1J5STVReEszRUtjUmtHVGdYSktxY0dvTGg2aUJ1bzQifQ%3D%3D.

13. Глава ЦИК предложила признать выборы в Приморском крае недействительными. 19.09.2018//Interfax. https://www.interfax.ru/russia/629800.

14. About company//Official site, Rostech public corporation. https://rostec.ru/about.

15. Выручка «Ростеха» в 2017 году выросла на 26% — до 1,6 трлн рублей. 17.05.2018// RNS Information Agency. https://rns.online/industry/Viruchka-Rosteha-v-2017-godu-virosla-na-26--do-16-trln-rublei-2018-05-17.

16. Закон України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2017, # 3, p. 31)// http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1801-19.

17. Патрушева отправили на картошку. 18.05.2018//Новая газета. https://www.novayagazeta.ru/articles/2018/05/18/76515-patrusheva-otpravili-na-kartoshku.

18. Зорькин В. Право в цифровом мире. Размышление на полях Петербургского международного юридического форума. 29.05.2018//Российская газета. https://rg.ru/2018/05/29/zorkin-zadacha-gosudarstva-priznavat-i-zashchishchat-cifrovye-prava-grazhdan.html.

19. Ingushetia: How Inhabitants Protest Against Agreement on the Border with Chechnia. 4.10.2018//BBC. News. Russian Service. https://www.bbc.com/russian/news-45743931.

20. Перцев А. Президент не ошибается. Как власть отреагирует на итоги губернаторских выборов. 24.09.2018//Moscow Carnegie Centre. https://carnegie.ru/commentary/77318?mkt_tok=eyJpIjoiTnpJMk9HTTBaVEF6TUdVdyIsInQiOiJzSjBrQzNRbmpJS1pGTVwvaklQSG5VazEwdjZoVkNSdXZIN2RIOEJFZ3hRNFhta1V5azNoTGF2M0tNWFMwS2VEZzFyb2pQc0h4UCtibWJHSXF6ZDJ4YTAwN1RVdmwzdmhiR1J5STVReEszRUtjUmtHVGdYSktxY0dvTGg2aUJ1bzQifQ%3D%3D.

21. Савва Михаил Мне угрожали – 15 лет по статье УК «государственная измена», мордовские лагеря, смерть на этапе. 14 March, 2015//Новая газета. https://www.novayagazeta.ru/articles/2015/03/14/63390-mihail-savva-171-mne-ugrozhali-8212-15-let-po-statie-uk-147-gosudarstvennaya-izmena-148-mordovskie-lagerya-smert-na-etape-133-187.

22. Александров Г. ФСБ нацелилась на спецсубъектов. 14.02.2018//Rosbalt. http://www.rosbalt.ru/moscow/2018/02/14/1682256.html.

23. Рустамова Ф., Горяшко С., Козлов П. Выборы 9 сентября: ставленники Кремля теряют поддержку в регионах из-за пенсионной реформы. 10.09.2018//BBC. News. Russian Service. https://www.bbc.com/russian/features-45467375.

24. Memorial Human Rights Centre// https://memohrc.org/ru/aktualnyy-spisok-potencialnyh-zhertv.

25. Краткая характеристика уголовно-исполнительной системы. 12.09.2018//Федеральная служба исполнения наказаний. http://fsin.su/structure/inspector/iao/statistika/Kratkaya%20har-ka%20UIS.

26. Число заключенных в России достигло исторического минимума. 13.01.2018//24 Мир. https://mir24.tv/news/16286784/chislo-zaklyuchennyh-v-rossii-dostiglo-istoricheskogo-minimuma

27. Савва Е.В., Савва М.В. Политические репрессии и формы креативного протеста в современной России: политологическая классификация//Матеріали III Всеукраїнської науково-практичної конференції з міжнародною участю.  part. 1. Kamianets-Podilsky-Dnipropetrovsk. 2014. p.p. 86 – 89.

28. Кудрин заявил о росте доли государства в экономике вопреки требованию Путина. 08.10.2018//Ведомости. https://www.vedomosti.ru/economics/news/2018/10/08/783066-kudrin-roste-doli-gosudarstva-v-ekonomike-vopreki-putina.

29. Путин созвал Совет безопасности РФ из-за автокефалии Украинской православной церкви. 13.10.2018//Newsone. https://newsone.ua/news/politics/putin-sozval-sovet-bezopasnosti-rf-iz-za-avtokefalii-ukrainskoj-pravoslavnoj-tserkvi-.html.

30. Патриарх Кирилл призвал церковь и государство к взаимодействию. 2.02.2009//NewsRu. https://www.newsru.com/religy/02feb2009/kirche_staat.html.

31. Сергеев П. Диагноз общества – аполитичность: чем это чревато для России? 12.04.2017//Гражданские силы.Ру. Internet edition. http://gr-sily.ru/politika/diagnoz-obshestva-apolitichnost-chem-eto-chrevato-dlya-rossii.html.

32. Интересы государства и права человека. 03.04.2017//Левада-центр. https://www.levada.ru/2017/04/03/interesy-gosudarstva-i-prava-cheloveka.

33. Глава Следкома РФ сообщил о росте домашнего насилия в России после декриминализации побоев. 28.05.2018//Гордон. https://gordonua.com/news/worldnews/glava-sledkoma-rf-soobshchil-o-roste-domashnego-nasiliya-v-rossii-posle-dekriminalizacii-poboev-248392.html.

34. Кара-Мурза о симптомах отравления: третий раз будет последним. 13.03.2017//BBC News. Russian Service. https://www.bbc.com/russian/news-39254326; Кочемарова А. Активист Петр Верзилов прокомментировал свое предполагаемое отравление. 25.09.2018//Сноб. https://snob.ru/news/166162.

35. В Краснодаре жестоко избили лидера «Эковахты» Андрея Рудомаху. 29.12.2017//Радио Свобода. https://www.svoboda.org/a/28945171.html.

36. Действовали по команде Управления ФСБ. 16.01.2018//Z.NAK. https://www.znak.com/2018-01-16/deystvovali_po_komande_upravleniya_fsb.

37. List of Registered Political Parties of 16.10.2018//Official site, Ministry of Justice, Russian Federation. http://minjust.ru/nko/gosreg/partii/spisok.

38. Эффективное управление государственной собственностью в 2018 – 2024 гг. и до 2035 г. Analytical Report. January, 2018//Центр стратегических разработок. https://www.csr.ru/wp-content/uploads/2018/02/Doklad_effektivnoe_upravlenie_gossobstvennostyu_Web.pdf.

39. Госдума рекомендовала выделить средства подпавшим под санкции США российским компаниям. 11.05.2018//Interfax. https://www.interfax.ru/business/612212.

40. 2018 World Press Freedom Index//Reporters Without Borders for Freedom of Information. https://rsf.org/en/ranking.

41. Выступление Президента РФ В. Путина на Международном конгрессе по кибербезопасности в Москве. 06.07.2018//Интернет в России и мире. http://www.bizhit.ru/index/users_count/0-151.

42. Бевза Д. Нарисовать дело: как в России сажают за репосты. 19.08.2018//Газета.ru. https://www.gazeta.ru/tech/2018/08/18/11899507/two_years.shtml.

43. СМИ - иностранные агенты. Досье. 25.11.2017//ТАSS. https://tass.ru/info/4759153.

44. Указ Президента РФ от 20.09.2016 № 480 «Об изменении и признании утратившими силу некоторых актов Президента Российской Федерации»//Президент России. http://kremlin.ru/acts/bank/41254.

45. Указ Президента Российской Федерации от 14.01.2011 г. № 38 «Вопросы деятельности Следственного комитета Российской Федерации»//Президент России. http://kremlin.ru/acts/bank/32535.

46. Указ Президента Российской Федерации от 22.12.2016 г. № 701 «Об общей штатной численности органов прокуратуры Российской Федерации»//Президент России. http://kremlin.ru/acts/bank/41553.

47. Интерфакс: Численность Росгвардии превысит 340 тысяч человек. 1.08.2018//Федеральная служба войск Национальной гвардии Российской Федерации. http://rosgvard.ru/ru/page/index/interfaks-chislennost-rosgvardii-prevysit-340-tysyach-chelovek.

48. Указ Президента Российской Федерации от 31.12.2015 г. № 682 «О внесении изменений в некоторые указы Президента Российской Федерации»//Президент России. http://kremlin.ru/acts/bank/40390.

49. В РФ в этом году открыли три новые колонии для экс-сотрудников правоохранительных органов. 3.09.2018//ТАSS. https://tass.ru/obschestvo/5516950.

50. Военная доктрина Российской Федерации. 30.12.2014//Российская газета. https://rg.ru/2014/12/30/doktrina-dok.html.

51. Распоряжение Президента Российской Федерации от 19.02.2018 г. № 32-рп «Об обеспечении в 2018 году государственной поддержки некоммерческих неправительственных организаций, участвующих в развитии институтов гражданского общества, реализующих социально значимые проекты и проекты в сфере защиты прав и свобод человека и гражданина»//Президент России. http://kremlin.ru/acts/bank/42834

52. Урезание языков. Госдума приняла закон об отмене обязательного изучения национальных языков. 25.07.2018//Грани.ру. https://graniru.org/Politics/Russia/Parliament/Duma/m.271750.html.

53. Заседание Совета по межнациональным отношениям. 20.07.2018//Президент России. http://kremlin.ru/events/president/news/55109.

54. Перцев А. Победа непослушания. Как Москва признала Приморье особой территорией России. 17.10.2018//Мoscow Carnegie Centre. https://carnegie.ru/commentary/77508.

55. Трофимова Е. Россияне в 2017-м: жизнь налаживается, но хочется перемен. 13.12.2018//Ридус. https://www.ridus.ru/news/267253.

56. Россияне захотели перемен. 23.05.2018//Lenta.ru. https://lenta.ru/news/2018/05/23/malo_peremen.

57. Шевцова Л. Не верю, что Путин досидит до конца своего президентского срока. 3.04.2018//Главред. https://glavred.info/world/498003-liliya-shevcova-ne-veryu-chto-putin-dosidit-do-konca-svoego-prezidentskogo-sroka.html.

58. Whitehouse Mark. What Comes After Putin Could Be Trouble. The transfer of power will be perilous, says a prominent Russian sociologist. 25 August 2018//Bloomberg Opinion. https://www.bloomberg.com/view/articles/2018-08-25/putin-s-succession-plan-could-be-trouble-for-russia.

59. Статкевич: Кремль подготовлен к поглощению Беларуси. 01.10.2018//Belsat.tv. http://belsat.eu/ru/programs/statkevich-kreml-podgotovlen-k-pogloshheniyu-belarusi.

60. Mikhail Savva. Centrifugal Tendencies in the Development of Russian Regions: Implications for Ukraine and the West. Centre for Russian Studies, Conference "Russian Statehood, Stable Instability", Kyiv, 18 November, 2016. http://egroupsova.blogspot.com/2017/03/centrifugal-tendencies-in-development.html.

30.12.2018 22:00:00