Андрій Сенченко*: Досвід формування судової практики України у питаннях встановлення міжнародно-правової відповідальності Росії за злочини проти України


Статті

Шановні колеги!

Навіть офіційна статистика підтверджує, що за понад п'ять років війни в результаті російської збройної агресії загинуло більше десяти тисяч українських громадян, майже тридцять тисяч отримали поранення та каліцтва, мільйони вимушено покинули свій дім.

Головне питання, яке турбує кожного, – яким чином відновити мир, повернути всі наші території та жити далі, маючи сусідом ядерну державу, що не визнає правил, на яких тримається світ?

Упевнений, що альтернативи зміцненню української армії не існує, але водночас, останнє, чим країна повинна розплачуватися за визволення своєї землі, – це життя солдатів.

Ми зобов'язані вжити вичерпних зусиль на економічному, дипломатичному та юридичному фронтах проти держави-агресора для того, щоб в нас було моральне право вимагати того ж від наших партнерів за кордоном.

Завдань на юридичному фронті безліч, а арсенал традиційних можливостей для ефективної боротьби з агресором невеликий.

Якщо говорити про компенсацію шкоди, нанесеної постраждалим українським громадянам, то ЄСПЛ, мабуть, єдиний з таких міжнародних інструментів, проте і він навряд чи може бути ефективним, коли мова йде про мільйони постраждалих.

Після Другої світової війни в судовій практиці, а в деяких випадках і в законодавстві країн з розвиненою демократією, намітилася тенденція відмови від доктрини абсолютного імунітету держави на користь доктрини функціонального імунітету, яка передбачає неможливість для держави-агресора ховатися за судовим імунітетом від юрисдикції в суді держави, що постраждала, в разі, коли результатом дій агресора стала смерть людини, заподіяння шкоди здоров'ю або особистому майну.

Як відомо, спроби зробити ці принципи загальноєвропейськими, а згодом і загальносвітовими правилами успіхом не увінчалися.

Правильними по суті, але непрацюючими залишилися Базельська конвенція 1972 року «Про імунітет держав» та Конвенція ООН 2004 року «Про юрисдикційні імунітети держав і їхню власність».

Водночас принципи, закладені в цих документах, знайшли пряме відображення в законодавстві більшості країн загального права.

Як приклад можна навести:

  • Британський Акт про державний імунітет 1978 року;
  • Канадський Акт про державний імунітет 1985 року;
  • Закон США «Про імунітет іноземних держав» 1976 року.

Аналогічні підходи закріплені в судовій практиці багатьох країн континентального права.

У сформованих умовах зростання кількості та гостроти міжнародних збройних конфліктів назріла необхідність створення нової ефективної світової системи запобіжників від агресивних дій неадекватних режимів.

Очевидно, що такий механізм не може бути заснований виключно на рішеннях міжнародних судових інстанцій, оскільки жодний міжнародний суд не в змозі розглянути обставини загибелі тисяч людей і нанесення шкоди мільйонам, як у випадку російської агресії проти України. Це завдання під силу лише національній судовій системі постраждалої країни.

В такому випадку, одним з ефективних механізмів можуть стати узгоджені дії цивілізованих країн з забезпечення виконання рішень національних судів держави, яка зазнала агресії, прийняті за результатами розгляду індивідуальних позовів постраждалих громадян.

Сьогодні на вільній території України мешкає 2 млн. осіб, які безпосередньо постраждали від збройної агресії РФ проти України та окупації частини території нашої країни.

Ще стільки ж – на тимчасово окупованих територіях Криму і Донбасу.

Це родини загиблих військових і цивільних, поранені-покалічені військові та цивільні, військовослужбовці, що побували в полоні, цивільні особи, які були незаконно позбавлені свободи і зазнали тортур на окупованих територіях, громадяни, що втратили особисте майно, і внутрішньо переміщені особи.

Загальна сума шкоди, завданої російською агресією і окупацією тільки 2 млн. українських громадян, які перебувають на вільній території країни, розрахована виходячи з практики Європейського суду з прав людини, вже перевищила 100 млрд. євро.

В умовах явного дефіциту системних дій влади на юридичному фронті все навантаження з захисту законних інтересів потерпілих українських громадян прийняла на себе наша неурядова некомерційна організація «Сила права».

В основу розробленої правової стратегії покладена вже згадана Концепція функціонального імунітету держави, визнана країнами загального і континентального права.

Нами створена недержавна система безоплатної правової допомоги постраждалим від агресії та окупації, що має юридичні приймальні у всіх регіонах країни. Сьогодні ми працюємо вже з більш аніж п'ятнадцятьма тисячами постраждалих.

У своїх зусиллях ми переслідуємо три мети:

  1. Допомогти потерпілим отримати компенсацію завданої шкоди;
  2. Покарати фінансово державу-агресора;
  3. Зафіксувати судовими рішеннями докази збройної агресії, окупації, військових злочинів і порушень прав людини на окупованих територіях.

За нетривалий час без участі держави сформована велика позитивна судова практика.

Понад 150 суддів в різних судах 24-х регіонів нашої країни винесли понад 400 судових рішень, що встановлюють юридичні факти нанесення шкоди нашим громадянам внаслідок збройної агресії РФ проти України та окупації частини території нашої країни. Кожне з цих рішень набуло чинності.

Судова практика, сформована трирічними зусиллями юридичної команди «Сили права», підкріплена кількома десятками рішень апеляційних судів, а також декількома рішеннями, винесеними новим Верховним Судом нашої країни.

Також судами прийняті індивідуальні рішення про стягнення з держави-агресора сум шкоди, нанесеного громадянам України.

При цьому у всіх випадках в якості учасника процесу залучається держава Російська Федерація.

В якості міри забезпечення позовів постраждалих громадян судовими рішеннями накладено арешт на російські активи вартістю близько 3,5 мільярдів доларів США.

Очевидно, що до цього не залучається дипломатичне та консульське майно, а також майно громадян РФ.

Можливість арешту майна російських компаній розглядається тільки в частині стосовно частки держави РФ, якщо така є.

Такі підходи кардинально відрізняються від мародерства, влаштованого російськими окупантами в Криму та на Донбасі.

В умовах відмови від добровільного виконання судових рішень за позовами громадян, які постраждали від російської збройної агресії, арешт російського державного майна на території України повинен стати дієвим механізмом примусу до виконання або джерелом виконання таких рішень.

Однак, з огляду на те, що загальна вартість російського державного майна на нашій території значно нижча за суму шкоди, нанесеної збройною агресією нашим громадянам, дуже важливо, щоб в разі звернення постраждалих громадян України до судів інших країн із заявами про арешт російського майна, зарубіжна Феміда не пішла шляхом «вираження глибокої занепокоєності».

За офіційною статистикою ООН кількість біженців в світі наближається до 70 мільйонів осіб і зростає в геометричній прогресії. Так буде допоки за цими цифрами цивілізований світ не почне бачити понівечену долю кожної людини, її благання та її надію.

У всьому світі розпочалися тектонічні зміни, рушійною силою яких є зростаюче усвідомлення кожною людиною своїх прав.

Ера подвійної моралі та статики великих чисел, на яких впродовж довгих років будувалася вся світова політика, добігає кінця.

Сьогодні цивілізація знаходиться на межі, за якою або буде вироблена нова модель мирного співіснування і розвитку, або розпочнуться нові світові війни.

По суті, мова йде про історичний вибір між силою права і правом сили.

Обрати у такій критичній ситуації правильний шлях можна лише на основі адекватної оцінки того, що відбувається, закріпленої судовими рішеннями.

Справедливі рішення судів за заявами кожної з сотень тисяч українських родин, які постраждали від російської агресії та окупації, слугують не лише основою для відродження правосуддя в нашій країні, а й прикладом, який підштовхне цивілізований світ до осмислення того, що відбувається і вироблення нових механізмів підтримання миру.

Неминучість розплати за агресію, коли навіть після зміни режиму цілі покоління громадян країни-агресора, сплачуючи податки, знатимуть, що значна частина цих коштів не повернеться їм через соціальні програми, а буде використана для компенсації постраждалій країні та її громадянам, може стати одним з дієвих світових механізмів запобігання агресії.

 

____________

*Відомості про автора:

Андрій Сенченко –  Голова Всеукраїнського громадського правозахисного руху «Сила права», Народний депутат України (2006-2014).

Статтю підготовлено на основі виступу на Міжнародній конференції «Порушення Росією міжнародного права: наслідки для світу»

31.07.2018 07:00:00