Том Грант*: Еволюція позиції Заходу щодо порушення Росією міжнародного права


Статті

Дякую. Мені приємно бути у Києві в якості гостя Центру досліджень Росії та Дипломатичної академії України. Я знаю, що ми використовуємо наш час для обговорень, тому обмежуся 10 хвилинами.

Стандартне застереження: я говорю від свого імені, а не від Кембриджського університету або будь-якого іншого закладу.

Організатори сьогоднішнього семінару запросили мене обговорити деякі питання стосовно правової відповіді Заходу на агресію проти України. Я би хотів коротко розглянути санкції, які становлять істотну частину реакції Заходу, а потім згадати про декілька судових й арбітражних справ, які також стосуються ситуації в Україні.

Як відомо, низка західних країн застосували санкції та вжили інші заходи у відповідь на порушення Росією міжнародного права в Криму і на Донбасі. Оскільки ці санкції та заходи були застосовані у відповідь на порушення міжнародного права і покликані діяти як відповідно до національного законодавства країн, які їх прийняли, так і відповідно до міжнародного права, норми міжнародного права є відправною точкою для аналізу.

Санкції – це заходи, які в інших випадках були б недружніми або навіть протизаконними, але у своїх правилах державної відповідальності міжнародне право вказує те, що держава може вживати певні контрзаходи у відповідь на протиправні дії іншої держави. Наприклад, у рамках системи СОТ країни дотримуються своїх зобов'язань щодо торгівлі одна з одною; санкції, що обмежують торгівлю, можуть суперечити цим зобов'язанням, пов'язаним з торгівлею. Однак санкції не передбачають притягнення держави, яка ввела їх, до міжнародно-правової відповідальності, якщо ця держава ввела їх у відповідь на порушення іншою державою, на яку націлені санкції міжнародного права, і коли санкції в іншому випадку відповідають загальному міжнародному праву. У зв'язку з цим актуальні статті КМП про відповідальність держав за міжнародно-протиправні діяння 2001 року, статті 49-54, що стосуються контрзаходів.

Таким чином, відповідно до міжнародного права Сполучені Штати, Японія, Європейський союз й низка інших країн застосували санкції з метою обмеження торгівлі, а також обмеження пересування, фінансової діяльності тощо деяких російських громадян; а також, mutatis mutandis, деяких російських підприємств і російських урядових організацій. Як й інші країни, які були піддані санкціям, Росія стверджує, що самі санкції незаконні. Відповідь на таку заяву: санкції припиняться, якщо держава, на яку націлені санкції, припинить свої протиправні дії. Санкції є законною відповіддю на протизаконні дії. Санкції залишаються чинними доти, поки тривають протиправні дії, у відповідь на які введені санкції.

Немає сумнівів у тому, що протиправні дії Росії тривають. У Криму ситуація очевидна: незаконна анексія триває, і немає ознак того, що Росія планує її припинити. Порушення міжнародного права тривають і на Донбасі. Втрати на Донбасі були дуже серйозними. За повідомленнями ОБСЄ, з початку російської інтервенції ця цифра досягла 10 тисяч осіб. Учора я помітив, що офіційний представник Держдепартаменту США зазначив, що місяць травень був найкривавішим місяцем 2018 року на Донбасі, – у цьому місяці загинули близько 10 військових і 9, або більше, цивільних. І увесь цей час президент Путін стверджує, що Росія дотримується букви закону в рамках Мінських угод. Дивно, що бездоганне дотримання Мінських угод співпало з найзначнішими втратами за рік. Прямі свідчення серйозних порушень угод, які Україна представила в заяві у Міжнародному Суді минулого року (Застосування Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму та Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (Україна проти Російської Федерації)) ще більше підривають довіру до заяви Росії про безумовне дотримання угод.

На Заході ця ситуація не залишилася непоміченою. У Сполучених Штатах минулого року були введені нові санкції у зв'язку, зокрема, з російськими порушеннями міжнародного права в Україні. Після завершення Конгресу президент Трамп 2 серпня 2017 року підписав закон «Про протидію противникам Америки за допомогою санкцій» (CAATSA). Наступні нормативні акти і виконавчі розпорядження впровадили CAATSA стосовно списку російських громадян і організацій, що беруть участь у порушеннях міжнародного права на території України. CAATSA є важливим прикладом того, як Сполучені Штати дотримуються курсу і навіть посилили санкції протягом останнього півтора року у відповідь на дії Росії в Україні. Нова адміністрація США при президенті Трампі з січня 2017 року зробила подальші кроки, також спрямовані на допомогу і військове сприяння в Україні. Закон про виділення асигнувань на МО 2018 року вперше дав можливість США продавати оборонну зброю Україні. Це крок, який не був зроблений при адміністрації президента Обами. Безпосередньо після анексії Криму була надана матеріальна допомога, але не у вигляді зброї. Тепер, відповідно до Закону про виділення асигнувань на МО 2018 року, Україні можуть бути продані, наприклад, протитанкові ракети Javelin. Посилення санкцій стосовно російських громадян й організацій, а також послаблення обмежень на військову допомогу Україні свідчить про постійне визнання в Сполучених Штатах Америки серйозності порушень міжнародного права.

Міжнародна відповідь на протиправну поведінку в Україні також прийняла форму позовів у судах і в арбітражних установах. Як зазначив Андрій Шевченко, відповідь у судах й арбітражних судах різних країн є важливою частиною міжнародної реакції на події в Україні та, зокрема, реакції Заходу. Як уже зазначалося, в тому числі в ході сьогоднішнього обговорення, існують юрисдикційні обмеження, коли йдеться про міжнародні суди і трибунали. Державна юрисдикція заснована на злагоді, і тому, коли відсутня згода, відсутня й юрисдикція. Це обмежило правові стратегії України, про що свідчить Наказ про тимчасові заходи Міжнародного Суду від 19 квітня 2017 року у справі «Україна проти Російської Федерації». Відповідь судів і трибуналів була обмежена самим юрисдикційним інструментом кожного суду.

За чотири або п'ять хвилин до того, як ми перейдемо до групового обговорення, я хотів би поговорити про три інші рішення, кожне з яких прийнято у зовсім іншій процедурній обстановці, але безпосередньо пов'язаній з інтересами України, а дві з них можуть здатися неактуальними, але, якщо ми подивимося трохи глибше, фактично, є уроками для України. Ми почнемо з, можливо, найменш очевидної справи, і ми перейдемо до більш очевидної.

На Далекому Сході Філіппіни у січні 2013 року порушили справу проти Китаю, відповідно до Додатку VII до Конвенції ООН з морського права 1982 року. Судові розгляди стосувалися поведінки Китаю в районах Південно-Китайського моря, які виходять за межі будь-яких можливих законних претензій Китаю щодо морської юрисдикції. Китай відмовився брати участь у розгляді щодо Додатку VII. Позиція Філіппін була сильнішою майже по кожній вимозі. Відповідно до правових норм, Філіппіни мали перевагу. Складність полягала в тому, що Китай, відмовившись узяти безпосередню участь у розгляді, продовжив досить наполегливий наступ на розгляди опосередковано. Проводилися семінари, видавалися документи, статті в академічних журналах, книги і т.ін. щодо розгляду, який, за словами Китаю, був незаконним або взагалі не існував. Китай багато говорив про нього і, як видається, витратив багато грошей, щоб про нього говорили. Мета полягала в тому, щоб «просвіщати» аудиторію в усьому світі відповідно до особливого погляду Китаю на Південно-Китайське море і отримати підтримку відмови Китаю від участі у справі «Філіппіни проти Китаю». Цікаво в цьому зв'язку подумати про зауваження професора Йошико про освіту. Професор Йошико, на мій погляд, має рацію, коли говорить, що важливо займатися просвітою людей, коли обговорюється таке питання. Китай, безумовно, прийняв цю ідею близько до серця: просвіта дуже важлива. Україна теж прагне просвіщати суспільство з приводу своєї справи проти Росії. Тому урок, який можна зробити зі справи «Філіппіни проти Китаю», полягає в тому, що дуже важливо інформувати громадськість про вашу справу, щонайменше, після закриття справи, поза судом.

Другий випадок розгляду між державами, який я хотів би розглянути, – це арбітраж між Хорватією і Словенією. Остаточне рішення у цій справі було прийнято минулого року. Під час розгляду було розглянуто низку питань, але я хотів би зупинитися на одному аспекті, який має особливе значення для України. Невелика бухта Піран-Бей вважалася внутрішніми водами колишньої Югославії до того, як ця держава розпалася. Це означало, що в гирлі затоки можна було б закрити, і ця лінія поділу була б відправною точкою для оцінки територіального моря держави. Між тим Хорватія заявила, що ця межа більше не дійсна. Словенія стверджувала, що це так. Заключне рішення підтвердило позицію Словенії. Як це стосується України? Це схоже на незрозумілий технічний момент. Але це дуже важливо. Рішення у справі «Хорватія проти Словенії» має значення, оскільки це ще одне підтвердження того, що кордони, які були врегульовані до незалежності, залишилися в силі після набуття незалежності. Як ви знаєте, правозахисники Кремля іноді ставлять під сумнів внутрішні радянські правові акти, за якими Крим потрапив під суверенітет України. Це суперечить принципу uti possidetis juris, відповідно до якого держава, що здобула незалежність, зберігає в якості своїх міжнародних кордонів старі внутрішні кордони більшої держави, частиною якої вона раніше була. Рішення у справі «Хорватія проти Словенії» являє собою більш важливу справу, оскільки існували певні сумніви. По-перше, щодо внутрішніх югославських законів, які розглядали питання про кордон затоки; і, по-друге, були підняті деякі питання про те, як сучасний морський закон трактує бухти, які є внутрішніми водами більш ніж однієї держави. Жодних подібних складнощів або сумнівів не було щодо Криму. Ніхто не сумнівався, що відповідно до закону СРСР, Крим був частиною України. Таким чином, цей закон був дійсний на той час, і кордони, які він встановив, залишилися дійсними з часу здобуття Україною незалежності. Не існує суперечок про значення визнаного міжнародного сухопутного кордону між двома державами (у даному випадку немає аналогії аргументам Хорватії про юридичне значення затоки). У будь-якому випадку, незалежно від внутрішньої позиції стосовно законодавства СРСР або статусу заток, Російська Федерація неодноразово підтверджувала після незалежності України, що кордони України радянської епохи залишаються незмінними. Відповідний пункт зі справи «Хорватія проти Словенії» полягає в наступному: кордони, які були встановлені до незалежності, продовжують існувати після здобуття незалежності; і це загальноприйнятий принцип міжнародного права.

Нарешті, перейдемо до справи, яка безпосередньо стосується Криму. Відомою є справа про скіфське золото. Нагадаємо, що деякі артефакти з музеїв, розташованих в Криму, тимчасово перебували у Західній Європі під час анексії Росії в 2014 році. З огляду на часові обмеження, я змушений обмежитися лише спрощеним оглядом справи. У підсумку, суди Нідерландів постановили, що золото буде повернуто Україні. У рішенні Нідерландів цікавий і примітний тонкий момент, а саме: суд не вказав, куди, в кінцевому підсумку, повинні бути відправлені золоті артефакти. Винесене рішення, можливо, ще більш корисне для України. У ньому говориться, що суди України повинні прийняти остаточне рішення про золото, тому що саме суди України мають юрисдикцію над Кримом. Я б сказав, що в аналогічній суперечці за участю східних областей суд винесе теж таке рішення. Іншими словами, питання Криму, питання Донбасу, знаходиться в руках України, і тому рішення щодо цих територій повинні приймати український парламент, судові органи України, адміністративні органи України. Це цінне підтвердження суверенітету України стосовно цих територій.

Перш ніж передати слово, я хотів би привітати нашого голову з його призначенням у нову Комісію по боротьбі з корупцією. У більш широкій перспективі зусилля України щодо вдосконалення власних судів і суспільної цілісності сприятимуть посиленню підтримки України за кордоном. Я торкнувся деяких аспектів реакції Заходу, включаючи санкції, а також деякі міжнародні та національні судові рішення. Подібні зусилля, у тому числі в самій Україні, є невід'ємною частиною загального ефективного реагування.

Щиро дякую за приділений час!

_________

*Відомості про автора:

Д-р Том Грант, старший науковий співробітник, Волфсон коледж, Кембриджський університет, Велика Британія

Статтю підготовлено на основі виступу на Міжнародній конференції «Порушення Росією міжнародного права: наслідки для світу»

20.07.2018 08:00:00