Чи здатна кремлівська пропаганда деформувати образ світу, який встановився на Заході і, у контексті цієї доповіді, у Франції? Звичайно, вона здатна це зробити, і вона почала цим займатися вже кілька десятків років тому. Або століть. Сьогодні вона використовує деякі прийоми і аргументи, які вже застосовувалися нею за радянських часів.
Вона також створює нові прийоми і аргументи для нових аудиторій, і, як не дивно, Захід виявляється недостатньо підготовленим до цього. Втім, в останні місяці, в Європейському Союзі і в Сполучених Штатах відбулося усвідомлення небезпеки. Інформаційна війна Кремля все більше і чіткіше засуджується, в тому числі політиками першого ешелону, а найголовніше, – поступово почали створюватися прийоми боротьби з цією пропагандою.
Давні прийоми, що змінюються і інструменталізуються
Ще недавно для більшості французів, європейців і, напевно, американців, Україна не існувала, або майже не існувала – крім, іноді, в якості якоїсь російської провінції. Це пояснюється заплутаністю понять «Російська імперія», «СРСР» і «Росія». Щоб переконатися у цій плутанині, потрібно просто прочитати виступи Генерала де Голля, – він лише говорив про «Росію», ніби «СРСР» не існував взагалі. Варто також відмітити, що під час суду у Парижі у 1949 р. між Віктором Кравченком і французьким комуністичним журналом, українець Кравченко запросив свідками чимало українців і білорусів, називаючи їх при цьому «росіянами», а свою батьківщину – «Росією»[1]. Оскільки Україна політично не існувала, вона майже не існувала в лексиці, а отже не могла переконати французів у тому, що вона – не частина Росії і має право на свою територію.
Звичайно, це сильно змінилося у 2004-2005 роках, і ще більше у 2013-2014 рр., що свідчить про те, що західні уявлення про Україну можуть змінюватися, якщо сама Україна позиціонуватиме себе як незалежна країна. Борючись під час Помаранчевої революції і Євромайдану за право самостійно обирати свій шлях, Україна стала новиною номер 1 у міжнародних ЗМІ і почала існувати в уявленнях французької громадськості. Її національні символи стали пізнаваними, з'явився позитивний імідж України: імідж народу, який здатний боротися за свої переконання.
Утім цей успіх є тендітним і незавершеним: деякі французи продовжують думати, що Україна, принаймні, Крим – частина Росії. Їхнє уявлення сформоване невіглаством, а також імперськими дискурсами, що відновлюються і поширюються людьми близькими до Кремля, який, у свою чергу, дійсно використовує багато, майже не змінених, елементів сталінського дискурсу кінця 40-х і початку 50-х років. Свого часу цей дискурс мав справжній резонанс у Франції, де французька компартія, фінансована Москвою, була найчисленнішою партією, а його елементи досі ефективні в комуністичних колах і колах ультралівих.
Головний компонент цієї оновленої сталінської риторики виглядає наступним чином: нібито, СРСР/путінська Росія хоче миру, а США і, навіть, Захід прагнуть війни. Це те, про що відверто сказав Володимир Путін у лютому 2007 року на Форумі безпеки в Мюнхені. Це те, що повторює Микола Стариков, якого з виступами у Париж іноді запрошує колишня французька комуністка: на думку Старикова, «у сьогоднішній кризі в Україні винні США і Європа» [2], оскільки «Заходу не потрібен мир, йому потрібна війна» [3].
Цей дискурс про світ, вигаданий сталінськими пропагандистами, відразу після закінчення другої світової війни, майже без змін використовують і сьогоднішні прихильники «Новоросії», зокрема у Франції. Наприклад, про страждаючих дітей на Донбасі були організовані виставки, метою яких було звинуватити у всіх бідах Київ і «фашистську хунту», що бомбардують «мирне населення Донбасу». До речі, називати своїх ворогів «фашистами» – теж з того часу. Як у 1948 році написав Костянтин Симонов у своєму вірші «Три точки»: «Ми – комуністи. У цьому таємниці немає. Вони – фашисти. У цьому таємниці немає». І ворогами, чужими, зараз є українці. Сучасний дискурс деяких членів Виборзького Клубу про нібито поневолену Америкою Європу нагадує радянські заяви про план Маршала в кінці 1940-х і на початку 1950-х, у тому числі книгу ... Ванди Василевської «У Парижі і поза Парижем» (1949).
Виявляється, що деякі образи світу, аргументи і міфи, створені 70 років тому Кремлем, знову сьогодні активізуються. Це не означає, що вони не можуть бути зруйновані. Це означає, що для успішної боротьби з ними потрібно усвідомлювати їхні витоки та історію.
Які образи/міфи, створені Кремлем, ефективні у Франції?
Інші образи і мовні конструкції придумані, щоб впливати не на французів, що ностальгують за комунізмом, а на інші сегменти населення. Кремлівська пропаганда стверджує, наприклад, що нинішня Росія захищає християнські та сімейні цінності, на відміну від Заходу, де відбувається, нібито, руйнація моралі («Гейропа»!). Реальність спростовує ці твердження – і, щоб у цьому переконатися, досить порівняти фінансові допомоги, що отримують від держави багатодітні матері у Франції і у Росії. Втім цей дискурс подобається французам правих переконань, наприклад, електорату Філона. Тому лякати їх новинами про зв'язки між Путіним і Філоном неможливо, оскільки саме ці французи вважають, що російський президент захищає ті ж цінності, що і вони. Саме у цьому контексті має бути інтерпретовано відкриття в Парижі нової церкви Московського Патріархату. На освяченні була присутня Мірей Матьє, якій Патріарх Кирило подарував ікону [4] і, яка призначена «послом російської мови». Її присутність демонструє бажання будівельників храму справляти враження і на звичайних, пересічних французів.
Крім того, Володимира Путіна представлено могутнім лідером, який, нібито, бореться за свій народ, і цей образ «сильної людини» охоче приймається в деяких західних колах, у той час, як про-путінська пропаганда у Франції підкреслює, навпаки, неспортивну зовнішність президента Олланда. Взагалі, кремлівські ЗМІ на Заході («Спутник», РТ, і т.д.) постійно завдають критиці деяких західних лідерів (у тому числі Обаму, Олланда і Меркель), і це подобається людям, які, з різних причин, незадоволені сьогоднішньою ситуацією. Тому не дивно, що у лютому 2017 р. в «Спутнику» Емманулю Макрону, кандидату на французьких президентських виборах, закинули, що його, ніби то, підтримує «дуже багатий гей-лобі» і, що він і сам, швидше за все, гей [5].
Інші елементи в кремлівському пропагандистському дискурсі стосуються ролі Сполучених Штатів і Європейського Союзу в світі. У світлі сталінського дискурсу Сполучені Штати показані розпалювачами війни, а Європейський союз – поневоленим Сполученими Штатами. Крім того, Наталія Нарочницька, яка позиціонує себе щирою християнкою, постійно критикує цінності ЄС, починаючи з прав людини, які, на її думку, є «ліберальним новим 'комуністичним маніфестом' апостазії ХХI століття» [6]. У Парижі Наталія Нарочницька керує Інститутом демократії та співробітництва і там організовує різноманітні конференції, на які запрошує представників французьких політичних і військових еліт.
Ведеться також дуже специфічний дискурс про країни колишнього радянського блоку і колишнього СРСР. У кремлівської пропаганди кольорові революції представлені не виразом бажань народів, а акціями, організованими ЦРУ/США/ЄС/Заходом і т.д., як відразу видно з книг і статей Михайла Леонтьєва [7], Сергія Кара-Мурзи [8] або Миколи Старикова [9]. Цих авторів не знають у Франції, але їхні позиції повторюються і поширюються безліччю блогерів і груп у соціальних мережах. У своїх книгах Наталія Нарочницька захищає право Росії контролювати свої «вікна» на Балтійському і Чорному морі [10], тобто Прибалтику, Україну та Грузію. На її думку, країни Східної Європи завжди були або в орбіті Росії, або в антиросійській орбіті [11]. Альтернативи немає.
Цей тип дискурсу насправді заперечує роль суспільства. Але він не дуже далекий від якихось західних геополітичних теорій, які здавалися дуже застарілими, але цитуються частіше і частіше: теорії MакКіндера, Спікмена, навіть Карла Хаусхофера, нацистського геополітика. Позиції MакКіндера і Спікмена мають багато спільного з тезами Дугіна, який наприкінці листопада 2016 р. був запрошений у Париж своїми ультраправими друзями і повинен був брати участь у публічній дискусії з Прилепіним і французьким славістом [12]. Дугін, врешті-решт, не приїхав, і про його відсутність стало відомо в останню хвилину, але зустріч відбулася.
Тому ідея про те, що Росія має право на якусь зону впливу і, що Україна належить саме до цієї зони, ще досить широко приймається у Франції, і правими і лівими колами.
Чому ці міфи переконують деяких французів?
Кілька причин пояснюють, чому ці мовні конструкції, іноді дуже далекі від реальності, все-таки діють в деяких сегментах французького суспільства. По-перше, як ми вже бачили, деякі інтерпретації були поширені багато років у Франції, в тому числі комуністами, і вони сьогодні повторюються Кремлем. Крім того, не можна недооцінювати загальне невігластво, особливо стосовно багатьох особливостей теперішнього і минулого Росії. Це невігластво іноді пояснюється відмінностями у поняттях і в термінології. Наприклад, у той час, як Кремль веде активну кампанію про «Русский мир», не так легко пояснювати французам, що «російські» і «російськомовні» не обов'язково є «росіянами»: у французькій мові, «руський», «росіянин» і «російський» перекладаються одним і тим же словом. Також складно пояснювати громадянам якоїсь держави-нації, що можна бути російськомовним і не росіянином, і, що можна говорити російською в Україні і не бути прихильником включення України до складу Росії.
Кремлівські мовні конструкції переконують особливо тих французів, які відчувають невдоволення і занепокоєння сучасним станом, і які вважають Європейський Союз причиною економічних труднощів і ослаблення безпеки країни. Однак більш вагомий вплив «кремлівських тролів». Інтернет і соціальні мережі, які є майданчиками для комунікації західної молоді, стали середовищем, де «кремлівські тролі» намагаються сформувати певне ставлення до тих чи інших подій і маніпулюють фактами. Саме там процвітає аргумент про те, що кремлівська пропаганда лише відповідь західній пропаганді, і вона використовує ті ж прийоми. Нав'язується думка, що кремлівська пропаганда ідентична західним стандартам і прийомам у своїх підходах і діях. Тому стверджується, що російські джерела інформації мають ту ж цінність і заслуговують такої ж довіри. Крім того, кремлівські «тролі» і ЗМІ особливо вправно підкидають туди «підроблені факти» («пост-факт») у контексті якихось технологій, які викладалися в радянських факультетах журналістики [13].
Найважливіше те, що факти нібито більше не мають значення у порівнянні з міфами і з «story telling»: відбувається, тимчасово напевно, зміна парадигм стосовно реальності. У цьому кризовому періоді конспіраційні теорії розвиваються не без допомоги кремлівських ЗМІ, і вони дуже часто знаходяться в групах і на сторінках, що підтримують Кремль. Насправді, кремлівська пропаганда широко використовує недоліки Заходу, його слабкості і прогалини. Зіткнувшись з цим, Україна не завжди забезпечує достатньо потужну відповідь; їй не вистачає часу і грошей. Що стосується західних країн, то їм досі важко зрозуміти психологію Кремля і процеси, що в ньому відбуваються. Тому їм необхідні пояснення від народів, які жили в складі СРСР або під керівництвом СРСР. Цей діалог має місце, особливо в рамках ЄС.
Нещодавнє усвідомлення на Заході
Все таки, Європейський Союз нещодавно усвідомив небезпеку інформаційної війни, розв'язану Кремлем. Про це свідчить резолюція, ухвалена 23 листопада 2016 року Європейським парламентом. У цьому тексті відкрито згадується «війна дезінформації і російської пропаганди», війна, яка є «невід'ємною частиною сучасної гібридної війни, що поєднує військові і невійськові заходи, приватні та публічні заходи». Резолюція також згадує прийоми цієї війни і способи опору [14]. Крім того, Гі Верхофстадт, президент Альянсу лібералів і демократів в Європейській групі (ALDE), опублікував у січні 2017 р. в декількох великих європейських ЗМІ статтю, в якій закликав протистояти «гібридній війні, яку Путін веде проти Заходу» [15].
Крім того, високопоставлені політики нині засуджують спроби втручання Кремля в західні вибори. Жан-Марк Айро, міністр закордонних справ Франції, 19 лютого 2017 року повідомив про «неприйнятну [...] форму втручання» у французькі президентські вибори [16]. Кріс Брайант, колишній британський міністр з європейських справ, заявив про докази «прямої участі» Росії в британських виборах, і додав, що «і рішення на високому рівні, що впливають на безпеку Британії, були 'скомпрометовані російською інфільтрацією'» [17]. Депутат Бен Бредшоу ініціював проведення розслідування про ймовірне втручання Росії у Brexit [18].
До цього, німецькі спецслужби попередили про наміри Кремля вплинути на німецьку виборчу кампанію в 2017 році [19]. За словами екс-президента Болгарії, багато ознак свідчить про те, що Росія фінансує антиєвропейські партії і ЗМІ в Болгарії, а також в інших європейських країнах [20]. Дослідження про дії Кремля опублікували в Угорщині [21], Чехії та Словаччині [22]. Зрештою, ЦРУ в грудні 2016 року заявило, що Росія втрутилася в американські вибори [23], і це було підтверджено ФБР [24]. З тих пір з'являється все більше і більше інформації про зв'язки між Дональдом Трампом і людьми, близькими до Кремля.
Раптово з'явилося усвідомлення необхідності боротьби з кремлівськими кібератаками і ЗМІ, і з ймовірним втручанням Росії. Водночас, Євросоюз переживає кризу, – не лише фінансову, а й кризу ідентичності. Протистояння кремлівській пропаганді вимагає грошей. Чи є у Заходу такі бюджети і «know how»? Ні: за радянських часів, прийоми західної контрпропаганди були спрямовані, в основному, на населення радянського блоку, а не Заходу. Але кошти з'являються.
Як протистояти кремлівській пропаганді?
Якщо згадати часи Холодної війни, коли на Заході застосовувалася потужна радянська пропаганда, то виявляється, що ця пропаганда була знищена, але не відразу, нешвидко, і не до кінця,– публікаціями про факти, які доводять насильницьку сутність СРСР. Особливо, вторгнення радянських військ у Будапешт у 1956 році і вторгнення військ Варшавського договору у Чехословаччину у 1968 році зруйнували у багатьох західних інтелектуалів віру в неімперіалістичний СРСР. Опублікування «Архіпелагу ГУЛАГу» у 1974 році поклало кінець ілюзіям багатьох «прогресистів» і перспективам ФКП.
Тому оприлюднення перевірених і доведених фактів є особливо важливим. Навпаки, будь-яка брехня, будь-яке перебільшення буде лише посилювати «whataboutism»: «всі брешуть і жодного кращого за іншого». Інформація повинна розвиватися на всіх рівнях: у дипломатичних і економічних колах, в інтелектуальному житті Європи і у відносинах між громадянськими суспільствами. Микола Стариков у 2014 р. в книзі, яка активно продавалася в Росії, написав: «Україна – це той самий випадок, коли перемогти там, [...] ми зможемо пером краще, ніж мечем» [25]. І пером, і за допомогою ЗМІ потрібно протистояти кремлівським аргументам. Особливо враховуючи, що у Росії, яка використовує всі українські та західні прогалини, теж є величезні проблеми: вона часто є об'єктом мрій і фантазій на Заході, але хто на Заході, по-справжньому хоче в ній жити, вчитися або навіть відпочивати?
Необхідно також діяти. На Заході і в Україні ми всі повинні відкрито захищати європейську модель і її цінності. Крім того, нещодавня історія України довела, що, щоб існувати, і в чужих очах, Україні треба бути активною, висувати ініціативи, а не лише реагувати на дії Кремля. Це означає вирішувати справжні проблеми, боротися з корупцією, а не тільки з окремими корупціонерами. Майбутнє України залежить від цих зусиль; і її образ на Заході – теж.
І, оскільки реформи можуть займати деякий час, повинні бути вжиті заходи, щоб протистояти пропаганді, що поширюється кремлівськими ЗМІ і/або сайтами і сторінками, що повторюють цю пропаганду. У цьому контексті, робота співробітників StopFake і InformNapalm безцінна. Крім того, група Task Force East STRATCOM була створена в 2015 році у рамках служби зовнішніх дій Європейського союзу: десяток співробітників, що спеціалізуються в області комунікації і говорять російською, за допомогою 400 експертів, журналістів і офіційних осіб ЄС, відстежують російську дезінформацію [26]. Нещодавно Європейський Союз вніс поправки в свій бюджет на 2017 рік, аби посилити команду STRATCOM [27].
Крім того, шістнадцять французьких ЗМІ, в тому числі AFP, Le Monde, Libération і Les Echos, разом з Google News Lab, 27 лютого 2017 року запустили CrossCheck, прийом перевірки інформацій, зосереджений на російській дезінформації [28]. Також вісім французьких ЗМІ спільно з Facebook створили пристрій, що дозволяє користувачам повідомляти про інформації, які їм здаються неправдивими і, які потім будуть перевірені медіа-партнерами. Аналогічний проект існує в Сполучених Штатах, ще один створюється в Німеччині [29].
Висновок
Зрештою, правда переможе брехню, всупереч «post-faktов» і «story telling»: «Не в силі Бог, а в правді!» Звичайно, не вистачає часу, але час, якого не вистачає зараз, це той час, який не було використано до цього, в Україні і на Заході, щоб проаналізувати ризики і слабкості, і зрозуміти, що сталося за радянських часів. Боротьба йде, і вона йде і в самій Росії, де деякі особливо сміливі люди чинять опір оновленню радянських міфів і розвитку помилкової і агресивної пропаганди.
* Відомості про автора:
Cécile Vaissié, професор університету Ренн, Франція, автор книги «Кремлівські мережі у Франції»
Стаття підготовлена на основі виступу на Міжнародній конференції «Цивілізаційна війна Росії проти України і Заходу: світоглядно-інформаційний вимір»
Література:
1. Наприклад: KRAVCHENKO Victor, L’Épée et le serpent. J’ai choisi la justice !, Paris, Éditions Self, 1950, с.43.
2. СТАРИКОВ Николай, Украина. Хаос и революция – оружие доллара, Москва итд, Питер, 2014, с.72.
3. СТАРИКОВ Николай, Украина. Хаос и революция – оружие доллара, Москва итд, Питер, 2014, с.74.
4. Дивіться: http://www.mireillemathieu.com/patriarche-kirill-de-moscou/ .
5. «Ex-French Economy Minister Macron Could Be 'US Agent' Lobbying Banks' Interests », Sputnik International, 4 февраля 2017 г., https://sputniknews.com/analysis/201702041050340451-macron-us-agent-dhuicq/ .
6. НАРОЧНИЦКАЯ Наталия, Русский код развития, Москва, Книжный мир, 2013, с.17.
7. ЛЕОНТ’ЕВ Михаил, «Запад решил: России не быть », ЛЕОНТ’ЕВ Михаил (и другие), Грозит ли России «оранжевая» революци ? , Москва, «Яуза», «ÈКСМО», 2005, с.38.
8. КАРА-МУРЗА, Сергей, Революции на экспорт, Москва, «Алгоритм», 2006, с.213.
9. СТАРИКОВ Николай, Украина. Хаос и революция – оружие доллара, Москва итд, Питер, 2014, с.10-11, с.51, с.53, с.17.
10. НАРОЧНИЦКАЯ Наталия, Россия и Русские в современном мире, Москва, Алгоритм, 2010, с.114, с.135. НАРОЧНИЦКАЯ Наталия, Сосредоточение России. Битва за русский мир, Санкт-Петербург, Книжный мир, 2015, с.140.
11. НАРОЧНИЦКАЯ Наталия, Русский Мир, Санкт-Петербург, Алетейя, 2008, с.124.
12. «Russie: à l'Est du nouveau ? Le nouveau colloque d'Eléments», http://www.revue-elements.com/actualites-Russie--a-l-Est-du-nouveau--.html .
13. JAKOVLEV Vladimir, «O specpropagande», Mulbabar, www.sguschenka.squarespace.com .
14. «Résolution du Parlement européen du 23 novembre 2016 sur la communication stratégique de l’Union visant à contrer la propagande dirigée contre elle par des tiers (2016/2030(INI) ) », http://www.europarl.europa.eu/sides/getDoc.do?pubRef=-//EP//TEXT+TA+P8-TA-2016-0441+0+DOC+XML+V0//FR .
15. VERHOFSTADT Guy, «Résistons à la guerre hybride que Poutine mène contre l’Occident», Le Monde, 2 января 2017 г.
16. « Ayrault : "La France n'acceptera pas qu'on lui dicte ses choix" », Europe 1-le JDD, 19 февраля 2017 г., http://www.lejdd.fr/International/Ayrault-La-France-n-acceptera-pas-qu-on-lui-dicte-ses-choix-848534 .
17. FORSTER Katie, «Clear evidence Russia interfered in 2015 UK election, says former Labour minister», Independent, 21 февраля 2017 г., http://www.independent.co.uk/news/uk/home-news/chris-bryant-russia-interfered-uk-election-former-labour-minister-2015-vladimir-putin-cyber-attack-a7592226.html .
18. KANTER Jake, BIENKOV Adam, «UK officials now think Russia may have interfered with the Brexit vote», Business Insider, 23 февраля 2017 г., http://www.businessinsider.com/labour-mp-ben-bradshaw-suspicious-russian-interference-brexit-2017-2?IR=T .
19. «War without blood », Zeit Online, 26 февраля 2017 г., http://www.zeit.de/digital/internet/2017-02/bundestag-elections-fake-news-manipulation-russia-hacker-cyberwar .
20. «Президент Болгарии обвинил Россию в попытках разрушить Евросоюз изнутри», Риа Новости, 27 декабря 2016 г., https://ria.ru/world/20161227/1484689473.html .
21. HEGEDÜS Daniel, «The Kremlin’s Influence in Hungary. Are Russian Vested Interests Wearing Hungarian National Colors?», DGAPkompakt, N°8, Февраль 2016 г., https://dgap.org/en/article/getFullPDF/27609 .
22. SMOLEŇOVÁ Ivana, The Pro-Russian Disinformation Campaign in the Czech Republic and Slovakia, Prague Security Service Institute, Июнь 2015 г., http://www.pssi.cz/download/docs/253_is-pro-russian-campaign.pdf .
23. ENTOUS Adam, NAKASHIMA Ellen, MILLER Greg, « Secret CIA assessment says Russia was trying to help Trump win White House », The Washington Post, 9 декабря 2016 г., https://www.washingtonpost.com/world/national-security/obama-orders-review-of-russian-hacking-during-presidential-campaign/2016/12/09/31d6b300-be2a-11e6-94ac-3d324840106c_story.html?utm_term=.6e6a6afbbc7b .
24. ENTOUS Adam, NAKASHIMA Ellen, «FBI in agreement with CIA that Russia aimed to help Trump win White House», The Washington Post, 16 декабря 2016 г., https://www.washingtonpost.com/politics/clinton-blames-putins-personal-grud ge-against-her-for-election-interference/2016/12/16/12f36250-c3be-11e6-8422-eac61c0ef74d_story.html?utm_term=.e9127629960e .
25. СТАРИКОВ Николай, Украина. Хаос и революция – оружие доллара, Москва итд, Питер, 2014, с.206.
26. LAMIGEON Vincent, ROCCO Anne-Marie, «Comme un air de guerre froide sur la présidentielle française», Challenge, 28 февраля 2017 г., https://www.challenges.fr/magazine/comme-un-air-de-guerre-froide-sur-la-presidentielle-francaise_456595 . «Commentary: Means, goals and consequences of the pro-Kremlin disinformation campaign», Disinforeview, 19 января 2017 г, https://euvsdisinfo.eu/commentary-means-goals-and-consequences-of-the-pro-kremlin-disinformation-campaign/ .
27. VERHOFSTADT Guy, «Résistons à la guerre hybride que Poutine mène contre l’Occident», Le Monde, 2 января 2017 г.
28. LAMIGEON Vincent, ROCCO Anne-Marie, «Comme un air de guerre froide sur la présidentielle française», Challenge, 28 февраля 2017 г., https://www.challenges.fr/magazine/comme-un-air-de-guerre-froide-sur-la-presidentielle-francaise_456595 . « Lancement de CrossCheck: à l’approche des élections françaises, les rédactions s’associent pour lutter contre la désinformation », FirstDraftNews, 6 февраля 2017 г., https://fr.firstdraftnews.com/lancement-de-crosscheck/ .
29. DELCAMBRE Alexis, «Huit médias français s’allient à Facebook contre les ‘’fake news’’ », Le Monde, 6 февраля 2017 г.