Сьогоднішнє протистояння на Сході України – це не лише бойові дії, які ведуть між собою сили АТО та керовані і підтримувані Росією військові угрупування сепаратистів. Це, насамперед, боротьба двох систем цінностей (цивілізаційних ідей): євразійської (імперської), яку просуває Кремль, та західноєвропейської (ліберальної, демократичної), на користь якої висловився український народ під час Революції Гідності. Доводиться констатувати, що на ідеологічному фронті Росія спромоглася завдати Україні низки дошкульних ударів, застосувавши потужний інструментарій невійськових способів підготовки та ведення війни.
І саме це, значною мірою, зумовило настільки великі територіальні, матеріальні й людські втрати української сторони у конфлікті.
З огляду на викладене, для України (у широкому сенсі – для світових ліберальних демократій) існує потреба у ретельному вивченні та класифікації вищезгаданих інструментів цивілізаційної війни з метою розробки адекватних заходів протидії. Зокрема, очевидна потреба у змінах у військово-політичному лексиконі (адже звичних понять локальний конфлікт, антитерористична операція, війна виявляється замало для характеристики такого виду протистоянь, яке ми маємо сьогодні на Донбасі) та у нормативно-правових документах.
Однак запропоновані на цей час українською владою, експертами та журналістами терміни та поняття залишаються не чітко визначеними у науковому, політичному та правовому полі. Ця невизначеність надає простір для різного роду політичних маніпуляцій та послаблює Україну у боротьбі з ворогом.
Російсько-українська війна в наукових та публіцистичних дослідженнях здебільшого трактується як гібридна [1] або нелінійна [2]. Рідше використовуються визначення «війна дискурсів» [3], «консцієнтальна війна»[4], «цивілізаційна війна», «війна смислів» чи «війна за цивілізаційний вибір українців» [5]. Попри актуальність цієї проблематики можна констатувати відсутність загальновизнаної дефініції, яку можна було б застосувати до російсько-українського протистояння та до таких понять як «гібридна війна», «нелінійна війна» чи «цивілізаційна війна».
Говорячи про цивілізаційну війну, дослідники здебільшого посилаються на С. Хантінгтона, який визначав її як війну на т. зв. культурних кордонах, що розділяють цивілізації – певні культурні ідентичності, які відрізняють одну спільноту від іншої [6]. В свою чергу, П. Бьюкенен називає цивілізаційну війну війною без застосування зброї (якщо не враховувати локальних збройних конфліктів), що носить «інформаційно-культурний характер» [7]. В кремлівському дискурсі вже тривалий час поняття «цивілізаційний вибір» та, в подальшому, «цивілізаційна війна» чи «війна смислів (сенсів)» активно застосовуються в дещо іншому, специфічному, контексті [8]. Такий тип війни розглядається як протистояння західного світу та «русского мира». Так, в червні 2013 року на конференції «Православно-слов’янські цінності – основа цивілізаційного вибору України» В. Путін наголошував на існуванні єдиного у цивілізаційному розвиткуросійського, білоруського та українського народута необхідності його возз’єднання, а розпад СРСР назвав геополітичною катастрофою [9].
Аналіз напрацювань російських теоретиків цивілізаційної війни дає можливість виділити і узагальнити їхнє «бачення алгоритму забезпечення цивілізаційної війни та її основних компонентів – науки, ідеології і мови, – які виступають в єдиній смисловій зв’язці і дозволяють цій формі війни органічно вписуватися в тіло сучасної культури – жити за її правилами, маскуватися під її форми, вписуватися в повсякденні практики обивателя» [10].
Перший компонент – наука – дуже важливий, оскільки вона, у широкому розумінні, не лише переймається сферою непізнаного та технологією виробництва смислів, а й легітимізує їх через широкий спектр різноманітних науково-дослідних та експертних структур: інститутів, аналітичних центрів та ін. І питання не тільки у «переписуванні» історії чи продукуванні нових міфологем для власного населення та світової громадськості. Так, російські структури на Заході тривалий час намагаються переконати тамтешню аудиторію у відсутності в України власної історії державності, суб’єктності та у її безумовній приналежності до російського цивілізаційного проекту. Російські інформагенції, зокрема флагман російського іномовлення Russia Today із аудиторією понад 700 млн. глядачів, успішно експлуатують такий привілей демократичних суспільств, як свобода слова і поширення інформації, для розповсюдження дезінформації про конфлікт на Сході України. В цьому контексті необхідно пригадати про появу такого феномену, як політика пост-правди (post-truth). Упорядники Оксфордського словника визнали термін «post-truth» словом 2016 року та визначили його як обставини, за яких об’єктивні факти є менш значимими для формування громадської думки, ніж звернення до емоцій і особистих переконань [11]. Саме у якості елементів реалізації вищезгаданої політики можна розглядати масовий друк у Росії пропагандистської на псевдонаукової літератури ще в період 2006 – 2013 рр., де змальовувалася майбутня російсько-українська війна, доводилася утопічність існування української державності. Дієвим способом впливу на масову свідомість виявилися також публікації «результатів» дослідження громадської думки, проведених кишеньковими соціологічними службами, які щораз демонструють широку суспільну підтримка російської влади та легітимізують у такий спосіб дії Кремля.
Другий компонент – ідеологія – виступає як ціннісна рамка, що задає простір науки (теми досліджень) і правила для виробництва наукових смислів. У науки свої закони, але їх треба доповнити або уточнити цінностями іншого, некогнітивного порядку – політичними, меркантильними тощо. Ідеологія, по суті, посіла місце релігії, пофарбувавши себе в науковий колір, однак залишилася в полі віри (адже раціонально неможливо довести ані правильність, ані привабливість тієї чи іншої ідеологічної доктрини). Тому вона задає вектор руху науковій рефлексії та обґрунтовує цей рух ідеологічними умовами [12].
Третій (за твердженням російських фахівців, вкрай важливий, динамічний та пластичний) компонент цивілізаційної війни – мову – слід розглядати як універсальний і дуже ефективний інструмент ведення війни за уми людей, тому що смисли і цінності матеріалізуються, транслюються і, що найважливіше, трансформуються саме за допомогою мови [13]. Слід згадати, що про мовленнєвий аспект у сприйнятті світу та самоідентифікації говорили ще К.В. фон Гумбольдт (мова як основа моделювання світу, свого ставлення до світу, власних дій), Ф. де Соссюр (мова як система можливостей певного народу), О. Потебня (мова як породження “народного духу”, мислення) і Л. Виготський (слово як засіб спрямування уваги, абстрагування, синтезу значення (поняття) та сприйняття дійсності). Варто також зазначити, що серед атрибутів національної ідентичності, включених до опитування Pew Research Center, мова сприймається як найбільш визначальний чинник. Більшість респондентів в кожній з досліджуванихкраїн вказують, що для того, аби вважатися справжнім представником нації, дуже важливо розмовляти рідною мовою [14]. Російські експерти та ідеологи не лише врахували ці аспекти, але й акцентували в своїх роботах особливу увагу на важливості питання мови у просуванні російських інтересів. Вони відверто наголошували на тому, що одним із найбільш затребуваних і відпрацьованих у ході інформаційних воєн методів є маніпулювання мовою, а саме підміна понять. Адже в цій царині свобода маневру, по суті, є необмеженою: можна, залишаючи фонетичну форму, спотворити зміст; можна, замінивши фонетику, залишити і вивести з під удару противника старе значення; можна, запропонувавши свою систему мови, змусити противника говорити і думати в потрібному вам напрямку. Візьмемо, до прикладу, слово «патріот», яке раніше в російському політичному просторі вважалося лайливим. Слово залишилося, а зміст змінився до невпізнанності. Натомість, зараз принизливих форм набули слова «ліберал» та «демократ» [15]. Згадаймо також, як у лексиці російських пропагандистів з’явилися «українські фашисти», «укропи», «державний переворот» та «київська хунта». По суті, автори російської концепції цивілізаційної війни узяли на озброєння методи геббельсівської пропаганди.
На основі аналізу основних інструментів цивілізаційної війни, які застосовуються агресором проти України, можливо і необхідно розробити системну стратегію та ефективні заходи протидії. В науковому, ідеологічному та інформаційному аспекті протиборства вже намітилися певні зрушення. В академічних та експертних колах точаться дебати щодо подолання російського імперського дискурсу [16]. За час війни громадські організації («Інформаційний Спротив», Stop Fake, InformNapalm та ін.) провели велику роботу щодо викриття дій російської пропагандистської машини. Європейські офіційні структури та громадськість оперативно інформувалися про кожен черговий російський фейк. Представники українських аналітичних структур ініціювали дискусії щодо викликів, з якими зіткнувся західний світ – використання Росією інструментів демократичного суспільства для поширення брехні та маніпуляцій з інформацією.
Російському ідеологічному натиску слід протиставити стратегію м’якої та розумної сили – soft (smart) power – важливе місце у якій, за твердженням автора відповідної концепції Дж. Ная, посідає історія. Ще у 2014 році американський історик Т. Снайдер говорив, що нам дуже бракує підручника, який би пояснював Україну як складову частину європейської та світової історії. Успішними прикладами боротьби на історичному фронті вже стали окремі публікації та сайти («Історичний Лікбез», «Історичний фронт з К. Галушко», «Історія України від діда Свирида»). Проте, на жаль, ці приклади поки що поодинокі та не набули системного, стратегічного характеру. Масштабна популяризація української історії з акцентами на перемогах над ворогами змінювала б ментальні настанови в суспільстві щодо війни, яку ми зараз ведемо. Як слушно зазначає український дослідник В.Бабка, одне лише здійснення економічної та політичної модернізації недостатнє й неефективне без реформування ментальних основ життя суспільства через реалізацію відповідної гуманітарної політики. Він наголошує, що намагання відсторонитися від російської історії лише актуалізує образ Росії, причому не завжди як ворога, оскільки не кожен українець до анексії Криму та нападу на Схід України готовий був сприймати її так. І, як наслідок,замість того, щоб показати «європейськість» України, демонструється її «не-російськість» [17]. Перед науковцями, публіцистами та іншими дослідниками стоїть важливе завдання показати історію успіхів України, яких, в реальності, є чимало, проте про них знає незначна частка населення.
В ідеологічній сфері існує нагальна потреба у наданні визначення (насамперед, на рівні вищого військово-політичного керівництва країни) характеру війни, яку ми ведемо. Семантична війна, тобто війна за смисли та панівний дискурс (за С. Дацюком) уже проявилася у формуванні нового порядку денного. Меметична зброя (memetic warfare) як інструмент у гібридній війні вже відіграла свою важливу роль. Меми: укропи, колоради, кримнаш, ввічливі люди, ватники, ПТН-ПНХ, майдануті, бандерлоги, свідоміти, кіборги стали елементами ментальної зброї та вплинули на формування світоглядних позицій протидіючих сторін [18]. Однак необхідною умовою ефективної протидії ворогу є визнання на офіційному рівні та поширення в інформаційному просторі позиції про те, що Україна веде війну за своє існування. «Війна за існування», - як влучно писав теоретик війни М. ван Клевельд, – «надихає людей на подвиги доблесті та стійкості, які значно переважали ті, на які довелося б піти, якби мова йшла просто про те, щоб "досягти" мети, "реалізувати" політику, "розширити" сферу впливу або "захистити" інтереси. Така війна може надихнути людей на жертви, які неможливо уявити собі у «звичайний» час... той, хто бореться за існування, має ще одну перевагу. Нужда не знає правил, і воїн відчуває себе в праві порушувати правила війни і застосовувати необмежену силу, тоді як його супротивник, який воює заради досягнення політичної мети, не може цього зробити, інакше постраждає від наслідків» [19].
В контексті аспектів протидії Росії на ідеологічному рівні необхідною умовою є вплив на інформаційний простір України. Моніторинг українських мас-медіа дає підстави твердити про умовне існування двох «паралельних інформаційних просторів»: у одному йде війна, підраховуються втрати, віддається шана загиблим героям, в іншому – панують розважальні шоу та науково-популярні програми. Перехід на режим воєнного часу, як це нещодавно було запропоновано Є. Марчуком (не в сенсі оголошення воєнного стану, а в сенсі підвищеної інтенсивності та мобілізації), міг би змінити існуючий стан справ. Складно перемагати, коли в стані війни перебуває лише Міноборони із Генштабом, Нацгвардія, МЗС та активні групи волонтерів. Суспільство, за винятком родин учасників АТО, здебільшого сприймає війну лише як окремі сюжети на ТБ чи обговорення в соціальних мережах. Переведення країни на «рейки воєнного часу» без законодавчого оформлення цього статусу, але з відповідним наповненням інформаційного простору, могло б стимулювати як владні структури, так і суспільство загалом до більш рішучих дій щодо реформ в країні.
В. фон Гумбольдт говорив, що мова – це своєрідний проміжний світ між людьми і оточуючою їх реальністю. Мова виступає нашим «навігатором» у пізнанні соціальної дійсності. Реалізація концепції «русского мира» та «захисту російської мови» були ключовими аргументами Росії у виправданні збройної агресії проти України, що зумовило політизацію російської мови («говориш російською – значить підтримуєш Росію», «мова окупанта»). Російська мова стала, до певної міри, мовою війни, яка застосовує жорстку дихотомію: «укропи» - «ополченці», «націоналісти» - «мирне населення». Навіть російські журналісти наголошують: «унікальність війни з Україною полягає в тому, що це дійсно мовна війна». І самі ж визнають, що відтворення нейтральної мови вже є неможливим [20].
Вплив мови на питання безпеки держави не потребує доведення. Слід пам’ятати, що у певній мірі, ми всі перебуваємо під владою тієї конкретної мови, яка є засобом вираження в конкретному суспільстві, тобто у «мовній картині світу» (за Л. Вайсгербером). За дослідженнями КМІС, найбільш вразливими до впливу російської пропаганди були російськомовні громадяни України. Перегляд мовної політики держави є питанням національної безпеки, проте аргументи на користь жорсткої українізації не цілком спроможними. Російська мова є синхронізованою з українською і, часто, залишається засобом до отримання інформації та пізнання світу. В контексті мови радше потрібно говорити про світоглядні зміни, наповнення інформаційного простору якісним україномовним продуктом та ламання стереотипу щодо української мови як мови вузького кола патріотично налаштованих громадян.
У цивілізаційній війні Росії проти України агресор застосовує масивний інструментарій, ефективність якого тривалий час була зумовлена не тільки значними фінансовими і медійними ресурсами, популяризацією ідеї «русского мира», а й ментальними особливостями українців, історичною пам’яттю про «братні» народи, великими лакунами в освітній сфері і відсутністю бачення вектору руху та чіткої стратегії розвитку країни.
В контексті російсько-української війни здебільшого говорять про порушення територіальної цілісності України, руйнування міжнародної системи безпеки та ігнорування норм міжнародного права. Однак слід наголосити, що Росія порушила основи світового порядку. Цивілізаційна війна Росії проти України – це нова війна, з давно апробованими та новими методами впливу в умовах інформаційного суспільства. І загрози, які були закладені російським агресором, стали проблемою не лише України, а й усієї світової спільноти.
Література:
1. Горбулін В. Гібридна війна: все тільки починається. // Дзеркало тижня, 2016, 25 березня. http://gazeta.dt.ua/internal/gibridna-viyna-vse-tilki-pochinayetsya-_.html; Світова гібридна війна: український фронт: монографія / за заг. ред.В.Горбуліна. – К.: НІСД, 2017; Магда Е. Гибридные войны / Е. Магда. — К., 2015; Гончар М., Чубика А. Гібридна війна Кремля проти України і ЄС: енергетичний компонент. [Електронний ресурс] / М. Гончар, А. Чубика// Дзеркало тижня. — 2014, 23 жовтня. - Режим доступу: http://gazeta.dt.ua/energy_market/gibridna-viyna-kremlya-protiukrayini-i-yes-energetichniy-komponent-_.html; Гібридна війна - чи вона взагалі існує? // НАТО Ревю журнал http://www.nato.int/docu/review/2015/Also-in-2015/hybrid-modern-future-warfare-russia-ukraine/UK/index.htm
2. Вайс М., Померанцев П. Україна і початок «нелінійної» війни. // Критика, 2015, квітень; Померанцев П. Нічого правдивого й усе можливе / пер. з англ. А. Бондар. – Львів: УКУ, 2015; Гібресія Путіна. Невоєнні аспекти війн нового покоління. / Центр глобалістики “Стратегія ХХІ”. – Київ, 2016.
3. Дацюк C. Дискурсивная война между Украиной и Россией / С.Дацюк [Електронний ресурс].– Режим доступу: http://hvylya.net/ analytics/society/sergey-datsyuk-diskursivnaya-voyna-mezhdu-ukrainoyi-rossiey.html.
4. Колодій А. Концептуалізація брехні і безсилля правди (можливі шляхи протидії методам «консцієнтальної війни»). /А. Колодій [Електронний ресурс].– Режим доступу: http://kennankyiv.org/wp-content/uploads/2016/02/Kolodij_werstka_Agora_V15_final.pdf
5. Бабка В. Російсько-український конфлікт: цивілізаційні та меморіальні аспекти. /В. Бабка // Наукові записки. Випуск 1 (75). – С. 101-114. – К. : ІПіЕНД ім. І.Ф.Кураса НАН України; Чубаров Р. Це – цивілізаційна війна. /Р. Чубаров // День, 2014, 14 серпня; Оксана Пахльовська О. Україна може існувати лише в одному цивілізаційному вимірі — європейському. / О. Пахльовська //Дзеркало тижня, 2015, 24 квітня. – Режим доступу: http://gazeta.dt.ua/personalities/oksana-pahlovska-ukrayina-mozhe-isnuvati-lishe-v-odnomu-civilizaciynomu-vimiri-yevropeyskomu-inakshe-na-neyi-chekaye-nebuttya-_.html
6. Хантингтон С. Столкновение цивилизаций?/С. Хантингтон //Полис. – 1994., №1. – С. 35.
7. Бьюкенен П. Смерть Запада. – М., 2003. – С. 5.
8. Лисичкин В.А., Шелепин Л.А. Третья мировая информационно-психлогическая война. –М., 2000; Коровин В. Третья мировая сетевая война. – СПб., 2014.
9. Доклад В. Путина на конференция «Православно-славянские ценности – основа цивилизационного выбора Украины», Киев, 2013, 23 июля [Електронний ресурс] http://www.kremlin.ru/events/president/news/18961
10. Безнюк Д. Цивилизационные войны: наука, идеология и язык как оружие. [Електронний ресурс] http://rossiyanavsegda.ru/read/2562/
11. English Oxford Dictionaries https://en.oxforddictionaries.com/word-of-the-year/word-of-the-year-2016
12. Безнюк Д. Цивилизационные войны: наука, идеология и язык как оружие. [Електронний ресурс] http://rossiyanavsegda.ru/read/2562/ . Русакова О.Ф., Русаков В. М. PR-Дискурс: Теоретико-методологический анализ / О. Ф. Русакова, В. М. Русаков. – Екатеринбург, 2008.
13. Безнюк Д. Цивилизационные войны: наука, идеология и язык как оружие. [Електронний ресурс] http://rossiyanavsegda.ru/read/2562/
14. Мова: наріжний камінь ідентичності нації.//Збруч, 2017, 5 лютого http://zbruc.eu/node/61909
15. Безнюк Д. Цивилизационные войны: наука, идеология и язык как оружие. [Електронний ресурс] http://rossiyanavsegda.ru/read/2562/;Шишкина С.Г. Язык как инструмент социального воздействиЯ: «новоЯз» Джорджа Оруэлла. // С.Г. Шишкина // Известия вузов. Серия «Гуманитарные науки» 2011 2 (1). – С. 69-72
16. Мусієнко І. Подолання російського імперського дискурсу в інтелектуальному просторі Європи як умова реалізації цивілізаційного вибору України // Українознавчий альманах. – 2015, Випуск 18. – С. 195-198.
17. Бабка В. Російсько-український конфлікт: цивілізаційні та меморіальні аспекти. /В. Бабка // Наукові записки. Випуск 1 (75). – С. 108-109.
18. Смола Л. Інформаційно-психологічний складник «гібридної війни. / «Гібридна» війна Росії – виклик і загроза для Європи. – К, 2016 – С. 53-54.
19. Клевельд Мартин ван Трансформация войны. – М., 2005. – С.219.
20. Формирование языка войны в России: как и когда это началось. // http://informburo.dn.ua/cgi-bin/iburo/start.cgi/www.haaretz.co.il/opinions/www.kp.ru/online/%20http:/thesame.tv/framevideo/start.cgi?info58=23046&page=3
*Інформація про автора:
Смола Лідія, доктор політичних наук, професорНТУУ «Київський політехнічний інститут ім. І.Сікорського».
Статтю підготовлено на основі виступу на Міжнародній конференції «Цивілізаційна війна Росії проти України і Заходу: світоглядно-інформаційний вимір».