Розпочну із загального коментаря.
Здається, що світ поринув у безлад. Ми бачимо, як сила кидає виклик державним кордонам та міжнародному праву. Бачимо безлад у наших сусідів.
На сході України дії Росії є порушенням міжнародного права – викликом світовому порядку, що існує після «холодної війни». Вони сильно підірвали довіру. Вони є головним викликом для євроатлантичної безпеки.
На півдні кордони зникають. Держави є слабкими. Ісламська Держава та інші екстремістські групи в Північній Африці і на Близькому Сході поширюють насильство та нестабільність. З цим пов’язаний ризик поширення тероризму на наші вулиці (як ми бачили в п’ятницю минулого тижня у Франції).
У Середземноморському регіоні неконтрольований та нелегальний потік іммігрантів з Північної Африки і Близького Сходу до Європи також кидає виклик європейській безпеці та єдності. Їхні спроби перетнути Середземне море, дуже часто у розпачливих подорожах під опікою торгівців людьми, є, насамперед, гуманітарним питанням, але воно має також і безпековий вимір.
Те ж саме стосується поширення вірусу Ебола у Центральній Африці в минулому році. Не кажучи про кризу в Південно-Китайському морі.
Усі ці кризові явища мають дві спільні риси.
По-перше, вони розвиваються одночасно, і схоже, ми повинні розуміти, що криза все більше буде ставати частиною глобалізованого світу. Питання вже не у тому, чи є та чи інша криза, а у тому, коли вона трапиться, і чи ми готові реагувати адекватно? Ми не можемо віднести будь-яку кризу тільки до локального або регіонального конфлікту, будь-яка криза впливатиме на нашу стабільність і безпеку скрізь, де б вона не могла трапитися.
По-друге, вони загрожують нашому політичному устрою, стабільності наших країн і згуртованості між державами. Все це загалом ставлять під сумнів нашу єдність та здатність реагувати.
Сказавши це, маємо питання: яка наша відповідь? Чи це дилема для Заходу – як зазначено у програмі вашої конференції – з «чорним» або «білим» рішенням «окопів або нападу»? Я не вважаю, що це буде правильна відповідь. Міністр оборони США Ештон Картер заявив минулого тижня в Берліні, що сценарій «холодної війни» не може застосовуватися до нових викликів 21-го століття. Це потребує нового сценарію . Але у нас його поки що немає.
Насамперед, я вірю і впевнений, що існує широкий консенсус за цим столом: ізольованого рішення немає. Це особливо стосується, коли мова йде про військовий вибір. Необхідно використовувати увесь спектр засобів міжнародного кризового менеджменту, в якому військова складова повинна відігравати свою роль, але не завжди вирішальну.
І також правильним є те, що ніхто не може, не буде і не повинен протистояти усім цим викликам наодинці. Ми повинні діяти разом. Це причина, чому я твердо вірю в необхідність всебічного підходу, у якому ООН, ОБСЄ, НАТО та ЄС, а також держави повинні визнати свою відповідальність, тісно співпрацювати і діяти відповідно.
Про це легко сказати, але реальний світ виглядає набагато складніше, як це показали нещодавні приклади. Ми далекі від того, аби мати дієвий реальний всеосяжний підхід в антикризовому управлінні не тільки на національному, але й на міжнародному рівні.
Що це означає для кризи, з якою ви стикнулися? Дозвольте мені коротко окреслити шість пунктів.
По-перше, я вважаю, що російсько-українська криза – це не просто літня гроза, що настала ввечері спекотного дня і зникла із закінченням ночі так, що наступного ранку знову світить сонце. Навпаки: це поворотний момент, який принципово кидає виклик світовому порядку після «холодної війни» в Європі, до речі, порядку, який ми створили разом з Росією в 90-х роках.
Перехід Росії від багатообіцяючої «вестернізованої» нації до агресивної авторитарної регіональної держави, метою якої є створення нової імперії з правом контролю близького зарубіжжя, включаючи використання військових засобів, створило в Європі нову ситуацію. Але вона не має права на створення імперії, і не має права на контроль близького зарубіжжя. Тому перше, що потрібно зробити, – досягти консенсусу на Заході щодо неприйнятності такого стану справ. Моє розуміння полягає в тому, що ми все ще маємо цей консенсус в НАТО та ЄС. Це гарна новина.
По-друге, я переконаний, що нам доведеться тривалий період жити у стані конфронтації між Заходом і Росією. Не нова «холодна війна», але ситуація, яка не дозволяє повернутися до своїх звичайних справ, допоки Росія не повернеться до узгоджених правил. НАТО не загрожує Росії, але НАТО повинно враховувати ситуацію з безпекою держав-членів у регіоні. У цьому контексті НАТО ухвалило адекватні рішення з тим, щоб заспокоїти членів і пристосувати свої структури відповідно до зобов’язань статті 5. Я впевнений, що вам відомі рішення, які були досягнуті на саміті НАТО в Уельсі, та процес їх виконання (засідання Міністерства оборони минулого тижня).
По-третє. Існує консенсус щодо відсутності військового вирішення проблеми. Ні для України (це нереалістично, що Україна може виграти війну з РФ), ні для НАТО (також нереалістично досягти консенсусу стосовно активної участі Альянсу у конфлікті). РБ ООН у Нью-Йорку і Рада НАТО-Росія в Брюсселі не можуть відігравати свою роль через блокування Москвою припинення насильства у Східній Україні. ОБСЄ, здається, є єдиною міжнародною організацією, яка має певний потенціал для того, щоб відіграват активну роль. Наступне головування Німеччини в ОБСЄ може надати можливість для моєї країни використовувати багатонаціональний форум для ініціатив.
Четверте. Мінськ показав, що існує можливість досягнення політичної згоди, як тільки буде необхідна для цього політична воля. Але ми бачимо, що це не є гарантією для її реалізації. І завжди є місце для двосторонньої дипломатичної діяльності, на кшталт ініціатива США для нового раунду консультацій (Нуланд / Карасін).
П’яте: для стабілізації Україна потребує, зокрема, добре оснащені та підготовлені сили безпеки. Це та область, в якій НАТО і ЄС може відіграти важливу роль. Ми чули на попередній панелі, що НАТО і ЄС вже роблять у співпраці з українською владою. Я не буду повторювати те, що вже було сказано колегами з Брюсселя. Але я знаю зі свого попереднього досвіду в Берліні і Брюсселі, наскільки близьким було наше співробітництво впродовж останніх десятиліть. Україна була не тільки однією з найбільших військових контрибуторів серед країн-нечленів НАТО у різних операціях НАТО, але й сильним партнером у контексті реформи сектора безпеки. Ми можемо зробити більше, і у нас є необхідні засоби і консультаційні форуми аби цього досягти. На додаток, держави можуть, звичайно ж, надати підтримку на двосторонній основі, і я знаю, що деякі держави вже розпочали відповідні програми.
І, нарешті, шосте. Перспектива членства в НАТО і ЄС. Це право кожної суверенної країни вирішувати самостійно, як і в якому контексті вона хоче організувати свою безпеку. Ніхто не має права втручатися. Крім того, що рішення на даний момент не стоїть на порядку денному, у вас є доступні важелі (комісія НАТО-Україна, НАТО-ЄС, Угода про асоціацію), щоб рухатися вперед. Перспектива активної участі у багатонаціональних структурах сама по собі може мати позитивний стабілізаційний ефект. Для досягнення цього, необхідним є національний консенсус і політична воля відповідати необхідним стандартам. Це, насамперед, політичний виклик для вас і ваших партнерів.