Розпочну із загального коментаря.
Здається, що світ поринув у безлад. Ми бачимо, як сила кидає виклик державним кордонам та міжнародному праву. Бачимо безлад у наших сусідів.
На сході України дії Росії є порушенням міжнародного права – викликом світовому порядку, що існує після «холодної війни». Вони сильно підірвали довіру. Вони є головним викликом для євроатлантичної безпеки.
70-90-ті роки минулого століття увійдуть в історію людства як період інтенсивних спроб досягнути нарешті реальних результатів на шляху налагодження мирного співробітництва між державами, обмеження гонки озброєнь, скорочення їх певних видів і тим самим завершити створення розпочатої у 1945 році укладенням Статуту ООН повоєнної системи міжнародної безпеки. У цьому контексті висловлю два загальних міркування.
Ми напередодні цієї панелі з послом Вайтекунесом якраз обговорювали, якими є причини і якими мають бути наслідки тієї кризи, яку ми спостерігаємо сьогодні. Ця наша дискусія безпосередньо стосується теми, яку ми з вами обговорювали під час цього пленарного засідання. Коли почалася криза, яка призвела до нинішнього нападу Російської Федерації на Україну, до анексії Криму, до початку так званої гібридної війни на Донбасі? Чи можемо ми знайти цей день, день початку цієї кризи?
Мені дуже приємно приєднатися до вас. На жаль, я можу тільки вас чути, але не можу бачити. Я мала змогу почути презентацію пана Горбуліна, і я згодна з усім ним сказаним. Мені шкода, що не змогла послухати інші презентації. Проте думаю, що це було дуже цікаво. А зараз, повертаючись до Вашого питання про те, що ж зробило НАТО, хочу чітко окреслити перспективи виходячи з того, що наразі відбувається.
Політика Росії є вираженням внутрішніх процесів розвитку російської держави та російського суспільства. В концентрованому вигляді вона віддзеркалює життєво важливі інтереси цієї країни та ті протиріччя, з якими вона стикається в міжнародному середовищі під час їх реалізації. Головний внутрішній інтерес Росії полягає в необхідності збереження і закріплення пострадянської моделі розвитку, яка базується на авторитаризмі персоналізованої влади і патерналізмі суспільства.
Шановне зібрання, виступи пана Григорія Перепелиці та пана Євгена Марчука особливо підштовхують до висновку про те, що треба, мабуть, сказати декілька слів про загальний політичний безпековий устрій, який сьогодні існує у світі.
Пан Перепелиця звернув увагу тільки на одну модель із трьох існуючих, коли говорив про «багатополярність». Чому я зосереджую вашу увагу на цьому? Тому що сьогодні тема багатополярності широко обговорюється і практиками, і теоретиками. Але хотів би згадати, що вперше ця тема з’явилася, як не дивно, ще за існування двополярного світу, коли Євген Примаков, який недавно пішов з життя, вперше запропонував створення трикутника «Москва – Делі – Пекін» як протипоставлення Північноатлантичному союзу з усіх питань, що стосуються загальної політики безпеки, а також, певною мірою, як би це дивно не звучало, – і економічних.
5 грудня 2014р. відзначалася 20 річниця укладення лідерами України, Великої Британії, Росії і США (Л.Кучмою, Дж.Мейджером, Б.Єльциним, Б.Клінтоном) Будапештського меморандуму 1994р. «Про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї» (ДНЯЗ, 1968р.). Дві інші ядерні держави та постійні члени Ради Безпеки ООН – Китай і Франція офіційно висловили аналогічні гарантії Україні у формі відповідних заяв (Заява Уряду КНР 04.12.1994р. і Декларація Франції з супровідним листом Президента Ф.Міттерана 05.121994р.), хоча формально і не підписували Меморандум. Головна відмінність цих заяв від змісту Меморандуму полягає у відсутності пункту про обов’язкове проведення консультацій у разі виникнення ситуацій, які торкаються питань цих зобов’язань. Україна, зі свого боку, зобов’язувалась вивести всю ядерну зброю з території країни. При цьому, тактичну ядерну зброю з України було виведено ще в 1992р., а весь процес ядерного роззброєння завершився у 1996р., останню шахтну пускову установку міжконтинентальних ракет РС-22 (SS-24) було знищено у 2001р. [1, 2].
В статті йде мова про рівні і формати вирішення питань територіальної цілісності України в умовах російської військової агресії і анексії Росією частини українських територій. Тут ми можемо уявити всі можливі варіанти міжнародних форматів, навіть ті, які зараз не використовуються.
Агресія Росії проти України у вигляді анексії Криму і захоплення частини території Донбасу має, крім суто військового, ще і потужний інформаційний вимір. Йдеться про завчасно сплановану, добре скоординовану та добре фінансовану кампанію дезінформації, яка спрямована на кількох адресатів.
Центром дослідження Росії відразу після окупації Криму було започатковано дослідження щодо уроків російської гібридної війни в Україні.
Метою дослідження є ідентифікація допущених на різних рівнях державного управління помилок та розробка рекомендацій політико-військовому керівництву для уникнення їх повторення у майбутньому, а також вироблення адекватних заходів на випередження.