Одним з трендів сучасної ліберальної думки на Заході щодо Росії є виправдання її агресивної політики через «тиск з боку Заходу». При цьому, звісно, жодних прикладів чи навіть ознак такого тиску не наводиться з однієї простої причини: ліберальний Захід на це просто нездатний. Весь період після розвалу СРСР Захід не те що не тиснув, а закривав очі на все, що творила Москва як всередині країни (наприклад, чеченські війни, практика «керованої демократії») чи назовні (агресія проти Грузії в 2008 р). І це відбувалося з єдиною метою: втягнути Росію у західний цивілізаційний простір і у такий спосіб почати її поступову трансформацію у демократичне суспільство.
Щиро Дякую! Окрема подяка організаторам, Центру дослідження Росії та Дипломатичній академії. Я вже був тут на заході, але мене часто не запрошують повторно. Тому мені приємно, що мене знову запросили. Мабуть, минулого разу мій виступ був непоганим.
Мій виступ буде досить скромним після таких прекрасних презентацій. Мені приємно бути в Україні і говорити про Росію, з огляду на всі обставини. Я вважаю, що це ознака реальної зрілості, з урахуванням того факту, що Росія зараз воює проти України. Повинен сказати, що, відвідавши багато заходів по всій Європі, де велися численні дискусії щодо Росії, якість дискусії, чесність і зрілість дискусії про Росію тут набагато вище, ніж у більшості країн.
Володимир Путін виграв вибори 18 березня абсолютно передбачувано, – і я вважаю, що на цьому він не зупиниться: масштаб патріотичного чаду і захоплення імперської риторикою у сучасній Росії такі, що немає жодних перешкод для того, щоб нинішній «національний лідер» і далі продовжував залишатися главою держави, незалежно від того, як буде називатися займана ним посада. Однак слід звернути увагу на те, що крім суто політичної екзальтації, режим В.Путіна значною мірою підтримується й економічними досягненнями російської влади, які, можливо, і не є її винятковою заслугою, але, тим не менше, ототожнюються з нинішнім керівництвом країни переважною більшістю її мешканців.
Шановні учасники! Пані та панове!
Почнемо з того, що нам необхідно ще раз визначити пріоритети сучасної російської внутрішньої політики, а також пріоритети зовнішньої політики як на регіональному, так і на міжнародному рівні. За що бореться Росія?
На внутрішньому порядку денному Кремля знаходиться розвиток безальтернативного характеру існуючого уряду і правлячої політичної еліти. Частиною цього завдання є здійснення повного контролю політичних процесів, економіки та засобів масової інформації, включаючи соціальні мережі.
За підсумками президентських виборів у РФ 18 березня 2018 року Володимир Путін здобув переконливу перемогу. Явка виборців склала 67,5% від усіх зареєстрованих, або 73 мільйона 629 тисяч осіб, за Путіна проголосувало 76,7%.
Чи застосовувалися фальсифікації на цих виборах? Безумовно, так, як нові методики, так і вже апробовані. Використовувався новий для виборчого законодавства РФ механізм «мобільного виборця» – голосування за місцем фактичного проживання без відкріпного посвідчення, що дало близько 4 мільйонів голосів. Застосовувався традиційний спосіб «вкидання» заповнених бюлетенів, особливо активно на закордонних виборчих дільницях. Про це говорить статистичний розподіл – явка громадян РФ за кордоном склала 98%, за Путіна проголосувало – 84,7%, що на 9% вище середнього показника.
Президентська виборча кампанія у Росії (якщо це можна назвати виборами у загальноприйнятому розумінні) стала прологом нового витка конфронтації на осі Захід-Росія, по-суті, новою фазою холодної війни.
Послання Президента РФ В.Путіна Федеральним зборам, яке перевершило агресивністю і конфронтаційністю його ж знамениту Мюнхенську промову, являло собою де-факто передвиборчу програму у формі відео-ультиматуму Заходу. Березнева промова російського лідера розвіяла будь-які ілюзорні очікування хоч якихось ліберальних зрушень у внутрішній і зовнішній політиці.
Березневі «вибори» Путіна не викликали у російського населення особливого інтересу через обумовленість їхнього результату та погіршення економічної ситуації. Упродовж осені та зими 2017-2018 року лише 17-18% опитаних уважно стежили за перебігом передвиборчої кампанії, інші були налаштовані індиферентно. За місяць до дня голосування 51% росіян вважали, що майбутні вибори – це імітація політичної боротьби, і лише 35% називали її «серйозною». Найбільш скептичним ставленням до виборів вирізнялися москвичі та жителі мегаполісів, більш поінформована й освічена публіка (тут частка скептиків піднімалася до 69% проти 13% тих, хто вважав вибори реальною політичною конкуренцією).
Більшість західних і українських політиків вважають, що Китай є близьким союзником Росії, але це не зовсім так. Необхідно чітко розуміти, що Китай має свої стратегічні інтереси у зовнішніх відносинах і співпрацює з різними країнами, якщо це корисно для Китаю. Російсько-китайські відносини сьогодні – це, насамперед, співробітництво у виробництві зброї, у видобутку сировини, в політиці на міжнародній арені і навіть в розробці гібридних стратегій проти військової переваги Заходу, спільні військові навчання (навіть в водах неподалік від країн НАТО).
В основі зовнішньополітичної доктрини та зовнішньоекономічних зусиль лежать ідеологічні засади. Наразі, немає сенсу докладно розглядати ідеологію зовнішньої політики Росії, адже її агресивний імперський характер вже зрозумілий міжнародній спільноті через дії РФ щодо України, насамперед анексію українського Криму. До того ж, слова керівництва Росії та її дії не просто розходяться, а часто суперечать одне одному.
Ця коротка доповідь буде зосереджена на кількох ключових аспектах китайсько-російських військових відносин.